Автор: Олексій Тарасов

Міністр закордонних справ України у 2014−2019 роках Павло Клімкін в інтерв'ю Radio NV — про дозвіл бити американською зброєю по території Росії, обговорювану «кризу» відносин України та США, а також найближчі масштабні дипломатичні зустрічі — саміт Великої сімки в Італії, Саміт миру у Швейцарії та ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні.

https://www.youtube.com/watch?v=_iwjF2eCCSI&t=824s

— США дозволили нам бити американською зброєю по території Росії. На Саміт миру не приїде президент Джо Байден, замість нього буде присутня віцепрезидентка Камала Гарріс. Джейк Салліван, радник Байдена з нацбезпеки, також там буде. Водночас ми читаємо, що нібито є криза у відносинах України та США, нібито наші відносини навіть знаходяться в найнижчій точці. Що ви бачите, що чуєте? Як можна охарактеризувати відносини між нашими країнами зараз?

Відео дня

— Я, напевно, мріючи, як і ви, хотів би повернутись у дитинство і зібрати такий собі Лего. Та ці всі елементи в один Лего не збираються, вони з різних історій.

Удари по російській території — це дуже важливо. Це не те, що нам би хотілось, у сенсі того, що ми можемо, використовуючи американську та західну зброю. Але ми знаємо, що рішення приймаються поступово, вони ніколи не приймаються за принципом — все або нічого. А наша ментальність під час війни саме така.

Тим не менше, крига скресла. Це одна з найважливіших червоних ліній, яка завжди була в американців і ніяк не рухалася впродовж двох років. Те, що є певні обмеження — і географічні, і за типами зброї, за типами ситуації, необхідність приймати рішення на основі цього, — звісно, це заважає. Нам хотілось би це перестрибнути. Та я згадую, як на початку війни хтось говорив про шоломи, а хтось — про це. Це квантовий стрибок.

Читайте також: Байден заявив, що мир в Україні не обов’язково передбачає членство в НАТО

Це одна з найважливіших червоних ліній, яка є в головах американців, — дозвіл бити по російській території, хоч і з певними обмеженнями. І, як на мене, це те, що наші американські друзі та партнери називають game-changer — фундаментальна зміна обставин і фундаментальна зміна прийняття рішень.

Щодо швейцарської зустрічі. Емоційно — шкода, змістовно — це не вплине. Ми прекрасно розуміємо, що за цей процес відповідає радник Байдена з питань нацбезпеки Джейк Салліван. Він і рулитиме процесом від американців, як він це робив і до цього.

Але присутність Байдена — це символічна політична історія, нам її бракуватиме. Байден — це Байден, а Гарріс — це Гарріс. Тут ми всі прекрасно розуміємо ставки. Але я не поділяю логіку Байдена, та тим не менше, як і ви, я її розумію.

У Байдена все непросто з виборчою кампанією. Зараз усе балансує на межі, в деяких штатах, які критично важливі для перемоги, поки що є певний, хоч і супер невеличкий, але зсув на [користь] Трампа. Непрості статистичні, економічні дані за травень — і за кількістю нових робочих місць, і за кількістю замовлень. А економіка — це завжди важливо.

Читайте також: «Це був одноголосний вердикт». Байден відреагував на рішення суду у справі Трампа про виплати порноактрисі

Чи вдасться Байдену мобілізувати всіх? Начебто має, оскільки всі говорять «коли ж усе-таки рейтинги почнуть зростати». А вони не зростають. Ми також прекрасно розуміємо, що ці рейтинги впали після того, що відбувалося в Афганістані, і після того не піднялися туди, куди мали би піднятися.

Тож емоційно — і серцем, і розумом — мені як українцю дуже хотілось би, аби Байден був у Швейцарії. Але в нього є свої виклики. І не потрібно сприймати відсутність Байдена як всесвітню катастрофу. Хоча, звісно, політичну символіку цього не можна недооцінювати.

Читайте також:
Російський диктатор Володимир Путін (Фото:Sputnik/Alexander Kazakov/Pool via REUTERS) «Режим Путіна довго до цього готувався». Як РФ відреагує на дозвіл США бити по території агресора — Жовтенко про найбільш ймовірний сценарій

— Чи можемо ми говорити про якусь кризу? Чи спостерігаєте ви це в тому, що відбувається між Україною та США?

Читати далі