Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру "Обʼєднана Україна"
Історики майбутнього, мабуть, розкриють таємниці дискусій щодо вступу України до НАТО, які відбуваються у надрах Альянсу зараз, напередодні Вільнюського саміту. Дискусій, повʼязаних, у першу чергу, з Україною. Точніше відповіддю на питання коли та як Україна стане повноправним членом НАТО.
Відгомін цих дискусій проривається назовні і набуває часом химерних форм, коли важковаговики-аксакали світової політики та візіонерства на кшталт Кіссінджера та Фукуями пропонують "гібридний" вступ України до НАТО із збереженням під контролем росії окупованих нею українських територій, але з прийомом до Альянсу вільної території України. Незважаючи на певну оригінальність підходу, цілком зрозуміло, що таке рішення є нежиттєздатним та неприйнятним ані для України, ані для Альянсу, адже підважує взагалі сенс існування безпекового блоку та ставить набагато більше питань, ніж розвʼязує їх.
Показово, що керівники країн, які підтримують Україну або представники НАТО-вської бюрократії зазвичай зазначають, що Україна однозначно стане членом Альянсу, що власне рішення про вступ з боку НАТО є суто політичним, але складається враження, що як саме це станеться ніхто наразі не знає. І поки що немає остаточного рішення про оновлений формат відносин, який Альянс збирається запропонувати Україні. Посол США в НАТО Джуліанна Сміт взагалі говорить про те, що союзники навряд чи запросять Україну приєднатися до Альянсу під час війни, при цьому вони все ще обговорюють формулювання, щоб засвідчити Україні підтримку. Каменем спотикання є і План дій щодо членства, про який нібито знову може йтися у Вільнюсі і який в Україні обґрунтовано сприймається з роздратуванням на тлі фактичного запровадження стандартів НАТО в умовах війни, доведеної в умовах найбільшої з часів Другої світової війни у Європі найвищої боєздатності Збройних Сил України, їх взаємосумісності з арміями Альянсу та прецеденту вступу до НАТО Фінляндії та Швеції навіть без згадки про ПДЧ. І з цим багато хто згоден у НАТО. Новообраний президент Латвії (інаугурація має відбутися як раз за два дні до саміту), а поки що міністр закордонних справ цієї країни Едгарс Рінкевичс говорить про те, що для багатьох членів Альянсу перепоною для конкретизації питання з механізмом вступу України стає "пʼята стаття" Статуту Альянсу, яка говорить про те, що якщо будь-яка з держав – членів Альянсу стає жертвою збройного нападу, усі інші без винятку члени НАТО вважатимуть цей акт насильства збройним нападом на них усіх і вживуть усіх заходів, які вважатимуть за доцільне, щоб допомогти члену Альянсу, який зазнав нападу. Незважаючи на все це Україна зберігає оптимізм. Заступник міністра оборони України Гаврилов зазначав, що Україна вступить до НАТО через рік-два після завершення війни та поразки росії. Серед українських аргументів про необхідність визначення зі вступом України до Альянсу є думка, що прискорить реформи у тих сферах, які "провисають". Глава Офісу Президента України Андрій Єрмак у бесіді з німецькими ЗМІ справедливо зазначив, що "Позиція України: очікуваний результат – це отримати на саміті в липні запрошення до спрощеного приєднання. Але, що важливо, ми хотіли б отримати абсолютно чіткий сигнал, який зафіксував би шлях України до членства в НАТО. Якщо зараз продовжувати політику відкритих дверей, ми дамо поганий сигнал росії, що вона може продовжувати всі ті речі, які зараз коїть в Україні щодня". Низка ж українських громадських організацій зробили спільне Звернення до країн Альянсу напередодні Вільнюського саміту. До нього приєдналося близько сімдесяти організацій. Там викладена аргументація, яка розбиває вщент позицію противників швидкого вступу України до НАТО. Зокрема, йдеться про те, що запрошення до Альянсу аж ніяк не дорівнює швидкому вступу до нього, як приклад наводиться Фінляндія де процес зайняв мало не рік. Зазначається, що в НАТО немає обмежень для запрошення нових країн навіть під час війни. В України немає територіальних суперечок з сусідами. Адже держава-кандидат зобов’язується вирішувати їх "мирно, за принципами ОБСЄ". Україна ж не має претензій щодо чужих земель; а визволяє відповідно до норм міжнародного права території, захоплені росією. Понад те, ми з 2014 року доводили готовність до мирних переговорів, однак їх відкинув агресор. Якщо це стане виправданням для незапрошення України, це свідчитиме, що Альянс надає росії право вето щодо свого розширення (при цьому слід відмітити, що усі спікери Альянсу стверджують, що росія не має ніякого умовного права вето). "Перспектива швидкого запрошення України до членства пришвидшить завершення війни навіть без застосування ст.5. Зокрема, ухвалення цього рішення під час критично важливого контрнаступу зміцнить моральний дух українців. Це також стане моментом незворотності, бо із вступом України до НАТО зникає шанс на її повернення до Російської імперії, про відновлення якої марить Путін та чимало представників російської еліти. Натомість "стратегічна невизначеність" щодо майбутнього України в НАТО мотивуватиме росію до продовження нинішнього вторгнення та до нової агресії після завершення цієї війни". Також пояснюється, що немає ніякої необхідності у "збереженні обличчя путіну", оскільки він може переконати населення рф будь у чому в умовах тотального контролю над медіа-простором рф. Запрошення, а далі вступ України в НАТО посилить Євроатлантичну безпеку – стане опорою східного флангу Альянсу, що вже доводить перебіг повномасштабної війни з агресором, росією, яку Стратегічна концепція НАТО визначає як "найбільш істотну та пряму загрозу". Рішення легітимізується тим, що суспільства країн-членів Альянсу підтримують вступ України до НАТО, а підтримка членства в Україні взагалі має рекордні 82%. Важливо, що запрошення України до членства стане сигналом для інвесторів, "які розглядають можливість участі у повоєнній відбудові України, але бояться безпекових ризиків. Майбутнє членство України в НАТО стане також сигналом для мільйонів українців, що в Україну безпечно повертатись, що також є підставою починати планувати своє майбутнє в Україні, а не за її кордонами".
Багато з тих перепон, що зʼявляються на шляху вступу України до НАТО, мають штучний характер і пояснюються інерцією сприйняття росії багатьма партнерами як чинника глобальної небезпеки, яку нібито "не можна злити" та треба "віддавати належне". На цьому тлі саме позиція України, її влади та громадянського суспільства є виваженою та зрілою. І саме тому Україна буде у НАТО.
