Юрій Городниченко
Професор Каліфорнійського університету в Берклі, співзасновник і член редколегії VoxUkraine
Мало які рішення в площині економічної політики не передбачають болісного вибору.
Дійсно, економіка побудована на оцінці компромісів, обов’язкових обмежень, витрат і вигод. Крім того, макроекономісти не мають паралельних історій, де можна було б порівняти результати різних альтернатив. Як наслідок, ми ніколи не знаємо напевно, що могло б спрацювати краще. У поєднанні з необхідністю діяти, обмеженою інформацією в режимі реального часу та складними зв’язками в економіці, це дозволяє зрозуміти рівень викликів, з якими стикаються центральні банкіри.
Відео дня Читайте також: 
Роман Сульжик Найбільша помилка нацбанку
Наприклад, якщо центральний банк надрукує більше грошей, це може допомогти оплатити потреби оборони. З іншого боку, центральний банк генерує інфляцію. Центральний банк може фіксувати обмінний курс, щоб контролювати інфляційні очікування. Однак це означає, що центральному банку, можливо, доведеться спалювати резерви, які можуть знадобитися пізніше для оплати критичного імпорту, такого як енергоносії та зброя. Центральний банк може змусити комерційні банки купувати державні облігації за низькими відсотковими ставками (фінансові репресії), але це означає, що решта економіки може отримати менше кредитів, а отже, зростатиме повільніше. Центральний банк може підвищити відсоткові ставки для боротьби з інфляцією, але це означає уповільнення темпів зростання економіки. Витрачання резервів на захист валюти є дорогим, але це може принести користь економіці в цілому.
Тепер поставте себе на місце центрального банку. Де б ви провели межу, визначаючи «прийнятну» інфляцію? Як можна прийняти таке рішення, коли достовірна інформація про стан економіки недоступна? Що робити, якщо ви не знаєте, як — і, можливо, навіть чи може політика досягти бажаного ефекту? Іншими словами, як досягти «прийнятного» рівня інфляції?
Читати далі