Автор: Анна Павленко
Протистояти російській пропаганді та обʼєднати херсонців по всьому світу — такою бачить місію молодого радіо X.ON його ведуча Валентина Федорчук. В розмові з NV вона розповіла про свою роботу в окупації та ефіри під обстрілами у прифронтовому місті.
Перші дні повномасштабного вторгнення Херсон жив у напруженому очікуванні. Російські війська поступово брали місто в кільце, аж ось у соцмережах почали публікувати відео руху колон ворожої техніки по Антонівському мосту — головному шляху, що зʼєднує обласний центр із лівобережжям Херсонщини.
Відео дня
«Коли зʼявилися перші повідомлення про те, що нашу оборону прорвали і що росіяни заходять у місто, я швидко повідомила про це редактору [Пʼятого каналу] і та відповіла, що треба включитися [ред. — вийти в телеефір] з цією інформацією» — згадує херсонська журналістка Валентина Федорчук.
Читайте також:
«Без шароварщини і байрактарщини». Чому редакція харківської радіостанції Накипіло попри обстріли не залишає місто й продовжує мовлення
Доручивши чоловіку знімати на телефон, вона почала вести репортаж просто з вулиці. Поруч у пошуках відкритих магазинів снували люди, які зупинилися, почувши «Вітаю, студія». На той момент уже не всі мали доступ до інтернету, тож, не знаючи, що відомо її випадковим слухачам, журналістка знітилася.
«Для мене це було дуже тяжко, бо я розуміла, що зараз, дивлячись їм в очі, маю сказати, що росіяни прорвали оборону, і при цьому не можу доповнити цю інформацію, чимось їх заспокоїти, — пояснює Федорчук. — Одна справа, коли говориш на камеру, а інша — коли в очі людям, із яким знаходишся в одному місті і не знаєш, що буде далі».
А далі на Херсон чекали місяці окупації, жорстокі репресії, цинічний псевдореферендум і довгоочікуване звільнення. Федорчук провела в окупованому місті сім місяців, упродовж яких знімала відео й виходила в ефіри українського телебачення. Незадовго до того, як до Херсона ввійшли ЗСУ, вона виїхала. А коли повернулася в 2023 році, то змінила виїзди із телекамерою на студію молодого радіопроєкту X.ON — єдиної локальної радіостанції Херсона.
Не всі журналісти готові жити й працювати у прифронтовому місті, визнає Федорчук. Утім для неї бути вдома і звідси розповідати землякам про життя регіону, мовити на окуповані території та боротися з російською пропагандою — місія, яку вона обрала.
В укриттях постійно відбуваються різні заходи, а нещодавно навіть проходив показ мод
«Зараз коли приїжджаєш до Херсона, то здається, що місто напівпорожнє, нічого не відбувається, — ділиться Федорчук. — Але якщо спуститися в „підземелля“, то там місто живе і дуже активно: в укриттях постійно відбуваються різні заходи, майстер-класи, а нещодавно навіть проходив показ мод».
У розмові з NV херсонська журналістка розповіла, як під обстрілами працює редакція радіо X.ON, із якими проблемами стикається та яку зону мовлення вважає найважливішою. А також поділилася спогадами про життя й роботу в окупації.
Чистий телефон та флешка в іграшці: журналістика в окупації
В перші дні повномасштабного вторгнення Федорчук, попри численні вмовляння знайомих, вирішила залишитися в Херсоні. Адже як журналістка відчувала обовʼязок розповідати про події в рідному місті. Незабаром її запросила на нараду власниця місцевого телеканалу ВТВ плюс, з якого дівчина звільнилася в середині лютого. Вона запропонувала роботу, втім журналістка відмовилася, й не дарма — незабаром ВТВ плюс став єдиним херсонським телеканалом, що пішов на співпрацю з окупантами. Нині він не працює, а його власниця Тетяна Каменська втекла до РФ, розповідає піврозмовниця NV.
В перші місяці окупації Федорчук чи не щодня включалася в ефіри Пʼятого каналу, іноді по кілька разів на день. Вона не ховала свого обличчя, а її імʼя та прізвище були вказані в титрах. «Для мене було важливо, аби люди бачили, що це я і що я в Херсоні, — каже журналістка. — Я тішила себе думкою, що якщо хтось в окупації опустив руки, то він вмикає телевізор і бачить, що в окупованому Херсоні посеред міста стоїть українська журналістка — як [після цього] можна вірити, що «Росія тут назавжди»?
Втім із часом виходити в ефір відкрито ставало все небезпечніше. Окупанти посилювали репресії проти проукраїнських активістів, їх розшукували й відправляли до катівень. Щоразу, коли хтось стукав у двері сусідньої квартири, Федорчук здригалася. Вона почала шукати поради в профільних організаціях. «Ми не були готові до роботи в окупації», — зізнається херсонка.
Валентина Федорчук на мітингу в окупованому Херсоні, березень 2022 року / Фото: DR
У відповідь на свій запит до Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Федорчук отримала низку рекомендацій, які, за її словами, могли врятувати їй життя. Відтоді вона виходила в ефір із закритим обличчям та зміненим голосом, розробила план переховування у разі форсмажору, не зберігала на телефоні відзняті матеріали, а записувала їх на мікрофлешку, яку ховала у дитячій іграшці.
Поки в місті працював Інтернет, Федорчук із чоловіком розробили схему безпечних зйомок: записавши відео на свій телефон, вона одразу ж пересилала його на телефон чоловіка, що лежав удома, а в себе видаляла. В соцмережах журналістка публікувала плутані пости, аби неможливо було зрозуміти, чи перебуває вона в Херсоні. Із колегами в місті звʼязок вона не підтримувала.
Коли ми були в окупації, я не знала, кому довіряти
«Коли ми були в окупації, я вийшла з [місцевого] журналістського чату, і не знала, кому довіряти, — зізнається Федорчук. — Адже, наприклад, на нараді [у ВТВ плюс] я казала Каменській, що зараз працюю з Пʼятим каналом, і коли вона пішла на співпрацю [з окупантами], мені було дуже лячно — я розуміла, що не тій людині сказала».
У вересні 2022 року окупанти провели в місті й області так званий референдум. Цю подію подружжя Федорчук визначило для себе як крайню точку, після якої вони залишать місто. «Питання, коли нас спіймають, коли до нас дійдуть руки, було вже питанням часу», — каже журналістка.
Цілий місяць знадобився їм із чоловіком, аби через численні блокпости потрапити на підконтрольну Україні територію та зрештою дістатися Івано-Франківська. Там на Федорчук чекали батьки та донька, які встигли виїхати з Херсонської області ще на початку повномасштабного вторгнення. Вже за кілька днів вона влаштувалася працювати на місцевий телеканал, а за два тижні на всіх херсонців чекала радісна новина: ЗСУ звільнили місто від окупантів.
Жительки Херсона протестують проти російської окупації міста, березень 2022 року / Фото: DR
Федорчук одразу ж подала заявку на акредитацію, втім отримати її та потрапити до рідного міста змогла лише в лютому 2023 року. Протягом місяця вона працювала там як фрілансер із технікою, яку допомогли придбати батьки.
Я питаю, а де зараз ваша жінка? Він спокійно так на мене дивиться і каже: померла вчора
Остаточно Федорчук повернулася додому лише в червні. Місто й область постійно обстрілювали, тож було чимало важких зйомок. «Бувало заходиш [у приміщення], а там калюжі крові, сліди від рук на стінах, — згадує журналістка. — Одного разу спілкуємося з чоловіком, він розповідає нам [про обстріл], мовляв ось тут стояв я, ось тут лежала жінка. Я питаю, а де зараз ваша жінка? Він спокійно так на мене дивиться і каже: померла вчора. Це дуже тяжко».
Та попри моральну втому Федорчук не збиралася залишати журналістику і тим паче їхати з рідного міста. У вересні вона дізналася про скорий запуск радіостанції X.ON та охоче долучилася до нового проєкту в якості ведучої.
«Для мене цей перехід на радіо був рятівним», — зізнається херсонка.
Радіо для херсонців, де б вони не були
Радіо X.ON, що почало мовлення 11 листопада 2023 року — в річницю звільнення Херсона від окупації, наразі залишається єдиним локальним радіо міста. За словами Федорчук, це ще й єдина редакція аудіовізуальних медіа, що базується в прифронтовому місті. Як правило, журналісти приїжджають до Херсона знімати з Миколаєва чи Одеси, каже вона. Для колективу ж X.ON, що складається із трьох ведучих, звукорежисера й директора, проживання в місті є принциповою позицією та одним із критеріїв підбору співробітників.
«Нам хочеться, щоб у нас працювали херсонці, щоб вони розуміли херсонський контекст», — пояснює Федорчук.
Ведучі Катерина Цимбалюк, Валентина Федорчук та Денис Путінцев із гостем у студії радіо X.ON / Фото: DR
Радіо X.ON мовить на частоті 87.7 FM у Херсоні, охоплює частину Миколаївської та Одеської областей, а також пробивається у деяких районах окупованої Херсонщини. Саме це, на думку Федорчук, є найважливішим — адже прослуховування FM не залишає по собі слідів, як, наприклад, слідкування за українськими Телеграм-каналами. Разом із колегами вона регулярно звертається в ефірі до українців в окупації й закликає їх бути обачними, а також нагадує: Україна про них памʼятає.
«Якщо їм кажуть, що їх кинули — а ми знаємо, що їм так кажуть, бо нам так само казали [в окупованому Херсоні], — то ми вкотре наголошуємо, що це не так, — ділиться Федорчук. — А ще ми не кажемо „ви повернетесь в Україну“, бо вони вже в Україні; цю фразу люди в окупації не люблять».
Читайте також:
Росіяни примусово виселяють жителів Херсонщини — ЦНС
Місією X.ON журналістка вважає, перш за все, контрпропаганду. Адже окупанти чимало уваги приділяють власній пропаганді: лише на території окупованої Херсонщини вже запустили близько десяти радіостанцій. І задача херсонського радіо — цьому протистояти. А ще — обʼєднувати усіх херсонців, де б вони не були. Згідно повідомлень слухачів на сторінках X.ON у соцмережах, херсонське радіо вже звучить у Норвегії, в Естонії, і навіть за полярним колом, задоволена Федорчук.
«Вони кожного ранку вмикають радіо, щоб отримати відчуття присутності в рідному місті, адже дуже сумують, і ми за ними теж, — каже журналістка. — Але ситуація зараз не дозволяє їм повернутися додому, тому ми створюємо такий собі майданчик для єднання».
На початку дня в ефір виходить ранкове шоу, що має більш розважальний характер, втім ведучі зачіпають і серйозні теми — розвінчують російські фейки, розповідають новини Херсонщини, в тому числі окупованої її частини. Впродовж дня на радіо лунає музика та щогодини — новинний блок. Окрема передача під назвою Люди X присвячена цікавим особистостям міста й області.
«Ми часто згадуємо якісь події, які відбувалися в Херсоні і які згадає лише херсонець, — каже Федорчук. — Наприклад, як у нас колись намагалися створити Департамент щастя, або як в Облраді танцювали під [пісню] Смажений кабанчик. Такі спогади викликають ностальгію, і коли ми жартуємо про це, у слухачів зʼявляється відчуття, ніби вони тут».
Колектив радіо X.ON із Ростиславом Карандєєвим, т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України (другий зліва) / Фото: DR
Втім у прифронтовому місті часто не до жартів. Журналістка розповідає, що під час ефіру вони регулярно чують вибухи. А одного разу через сильний обстріл їй навіть довелося перервати випуск новин і терміново бігти в укриття.
«Це відбувається постійно, і ми не знаємо, коли може прилетіти до нас, — каже Федорчук. — Ми також розуміємо, що ми — журналісти — є однією з цілей росіян, адже розповсюджуємо інформаційну пропаганду, тож вони нас можуть шукати».
Окрім обстрілів, радійників хвилюють можливі відключення електроенергії. Вже зараз вони обговорюють необхідні технічні рішення, аби продовжувати мовлення в умовах блекауту. Наразі радіостанцію фінансують інвестори, а от про доходи від реклами говорити не доводиться. За словами Федорчук, їм непросто брати гроші у херсонських підприємців за розміщення реклами.
Читайте також:
Одеса в очікуванні Patriot. Як живуть, через що обурюються і над чим жартують одесити під постійними обстрілами ворога — репортаж
«Ми ж усі херсонці і ми розуміємо, як бізнесу доводиться виживати, — пояснює вона. — Тож ми часто без будь-яких домовленостей рекламуємо, розповідаємо про відкриття кавʼярень, копіцентрів тощо, запрошуємо підприємців до студії».
Складнощі виникають і з пошуком кадрів та з інформаційною підтримкою. Радійники у всякий спосіб намагаються розповісти про себе херсонцям: домовляються із місцевими кавʼярнями про бартерну рекламу — за згадку на X.ON ті розміщують у себе листівку про херсонське радіо, а ще власноруч розповсюджують листівки через ОСББ та агітують слухати 87,7 FM таксистів.
Регіональні медіа потребують підтримки, погоджується Федорчук. Наприклад, у Херсоні чимало редакцій зазнали фізичних руйнувань і потребують допомоги з орендою приміщень та придбанням технічних засобів. Самим журналістам, а також їхнім дітям потрібна моральна підтримка. І все це можуть забезпечити гранти міжнародних організацій, які б водночас установлювали вищі журналістські стандарти, розмірковує Федорчук.
«Я б дуже хотіла, щоб наша журналістика розвивалася і росла до міжнародних стандартів, а не перетворювалася на блогінги, — підкреслює вона. — При цьому держава теж не має лишатися осторонь, але її допомога має бути спрямована не на продукт, який видає журналіст, а на більш загальні речі — аби до програм підтримки не додавалося цензурування.»
Читати далі
