Автор: Сергій Окунєв
«Тут у кожні кущі зазирнеш — знайдеш щось цікаве», — сміється старший сержант 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади на позивний Макс, показуючи добре замаскований танк Т-72. Це — трофейна машина росіян, яку окупанти кинули під Вугледаром. Тепер танк отримав прізвисько Сатана та ефективно нищить колишніх власників під Часовим Яром.
Кореспондент NV Сергій Окунєв зустрівся з танкістами там, де зараз відбуваються найзапекліші бої, розпитав про оборону Донеччини, про роль танків у сучасній війні та про те, як вкрасти російський танк з поля бою.
Відео дня
Не потрапили в оточення завдяки щастю. Про перші дні війни та бої під Маріуполем
Командир танку Макс воює в лавах ЗСУ ще з 2016 року, часів Антитерористичної операції, а перший день війни зустрів на Донеччині. Більшість його побратимів доєдналися до війська вже після початку повномасштабного вторгнення. 56-та окрема мотопіхотна бригада недаремно має слово «Маріупольська» в назві, це почесне найменування було присвоєне підрозділу в 2018 році, бо перший і постійний пункт дислокації бригади був у Маріуполі.
https://www.facebook.com/watch/?v=1154160115832624&rdid=n74l40ScrIzvHjrf
«Я 24 лютого [2022 року] був у наряді на КПП. О четвертій ранку почалися прильоти. Не знаю як хто, але серед нас ніхто не вірив, що ось-ось почнеться повноцінна війна. Тоді не думали, друга армія світу чи двадцять друга… Надійшла команда — грузимося на машини та їдемо на Волноваху», — згадує Макс.
Окупанти штурмували Волноваху, щоб забезпечити оточення Маріуполя. Макс визнає, що досвід танкістів в АТО майже неможливо було порівнювати з тим, що довелося побачити та робити в перші дні повномасштабної війни.
Читайте також:
«З 35 окупантів уціліли четверо». Заступник комбата — про наступ росіян на Донеччині, брак боєприпасів та про новобранців з-за кордону
«До 2022 року у нас дехто в підрозділі взагалі бойових задач не виконував ніколи. Ви самі пам’ятаєте — перемир’я були, оце все. Хтось міг пару разів стріляти з закритих позицій десь у 2015 році. Тому те, що відбувалося в перші дні, для всіх було вкрай складно. Під Волновахою були втрати, чого вже приховувати. Багато і техніки втратили, і екіпажів. Але і ми їм теж дали прикурити. Багато хто мені потім казав, що якби не було серйозної оборони під Волновахою, то їм було б значно легше іти вже і на Запоріжжя. Але ми спільно — не дали».
Старший сержант згадує, що існувала загроза потрапити в оточення, як і захисникам міста Маріуполь. За його словами, цього вдалося уникнути скоріше завдяки щастю, бо тоді було багато плутанини.
«Була ситуація, буквально, може, в перші дні боїв, ми були в селі Зачатівка (53 км від центра Маріуполя — ред.). Ми втратили танк, застрягли на залізничному переїзді, нас „роззули“, підбили гусениці, а потім почали добивати усім, чим тільки можна було. Довелося тікати просто пішки, під обстрілами. Але це був не найстрашніший момент за часи війни, було і значно гарячіше».
Головною відмінністю повномасштабної війни від бойових дій часів АТО Макс називає розвиток технологій, в першу чергу, масову появу дронів. Спочатку кратно збільшилася кількість розвідувальних дронів, які повністю змінили поле бою з точки зору розвідки та відсутності ефекту неочікуваності. А розвиток та масове застосування FPV фактично відкрили шлях до зовсім іншого виду війни.
Командир танку Макс / Фото: Сергій Окунєв / NV
«Мінометний снаряд накрив нас як парасолькою». Про два поранення, бої під Бахмутом та Часовим Яром
Наприкінці 2022 та в 2023 році бригада брала участь у боях на Бахмутському напрямку. Макс згадує, що цей сектор був ще більш запеклим, ніж їх ділянка оборони коло Маріуполя у перші дні вторгнення. Саме біля Бахмута чоловік дістав перше важке поранення.
Читайте також:
Розмова поруч із пеклом. Комбриг Паліса — про логіку м’ясних штурмів росіян, постійний брак снарядів і останній постріл війни — інтерв'ю NV
«Літо 2023 року. Вилізли з екіпажем пообідати. Ну, все одно неможливо постійно сидіти в танку, по кілька діб. І раніше так робили багато разів, все було нормально. А цього разу прилетів мінометний снаряд, влучив у дерево над нами і, виходить, накрив нас як парасолькою уламками згори. Мене та навідника поранило, мені уламок влетів у легеню. Мехвод був на своєму місце, всередині, закритий люком. Йому нічого, і це, мабуть, врятувало, бо він нас зміг вивезти. Поранення ніби серйозне було, але я ще намагався сам дійти до медиків, втрачав свідомість. Хлопці мене несли, а я не маленький. Але живий, ось, сиджу перед вами».
Чоловік зізнається, що після поранення з’явився страх знов займати позицію в танку. Але попри це він продовжив брати участь у боях і вже перед новим 2024 роком отримав друге поранення, вже під Часовим Яром.
Щойно Макс та його побратими по екіпажу чують про нібито невелику роль танків на сучасному етапі війни, активно заперечують. Старший сержант упевнений, що танк ніколи й ніхто не зможе списати як вид зброї, зокрема тому, що саме ця машина має можливість проривати оборону противника та буквально заїжджати на першу лінію ворога.
«Дрони, арта, ПТУРи — це все добре. Але поки твої бійці не сидять в окопах противника, з яких ворога викинули, — це все не так важливо. А танк має можливість заїхати просто на першу лінію, грубо кажучи, давити ворога в окопах. Хлопці так і робили, побратими наші, ось зараз, не колись там. Хтось каже, що зараз традиційних танкових боїв немає… Можливо, так, як у Другу світову, коли сотні чи тисячі танків ідуть лоб у лоб — такого немає. Але ми працюємо по ворожих танках, і не тільки з закритих позицій, буває, прямо „перестрілюємося“. І це не один і не два рази».
Бійці з екіпажу Макса останній раз були у Часовому Яру буквально тиждень тому. Усі сходяться на тому, що місто зізнає страшних руйнувань та перетворюється на новий Бахмут. Проте значного просування росіян не відбувається, окупанти зазнають страшних втрат як в особовому складі, так і в техніці. Швидкого прориву не вдається, ворог кладе сотні бійців за кожен метр просування вперед.
Сатана проти колишніх власників. Як у захисників Часового Яру з’явився новозібраний російський танк
Макс показує на дуло Т-72, там фарбою намальовано перекреслений танк. Це знак, що на рахунку цієї гармати — одна цілковито знищена ворожа машина, наслідок прямої дуелі, про яку командир згадував щойно.
Фото: Сергій Окунєв / NV
Ця машина — трофейна. Росіяни кинули її, бо вона застрягла в замуленій річці біля села Новосілка, майже на самій межі Донецької та Запорізької області. Екіпаж Макса евакуював танк та дізнався, що це Т-72 2019 року випуску: «Навіть фарба ще пахла, як у новій автівці».
Назву танк отримав на честь навідника з позивним Сатана, який, кажуть побратими, створив дуже багато проблем для ворога, використовуючи цю машину. Усі члени екіпажу цього танку, з якими вдалося поспілкуватися кореспонденту NV, на диво одноголосно кажуть, що не мають мрій чи особливого бажання попрацювати на західних танках, таких як Leopard чи Abrams. За словами танкістів, вони максимально добре вивчали такі машини як Т-64 та Т-72, а досвідчений екіпаж на старих радянських танках може бути набагато корисніший, ніж недосвідчений — на суперсучасних західних.
Фото: Сергій Окунєв / NV 
Фото: Сергій Окунєв / NV
Доводилося і «ловити» ракету по башті, і тікати з палаючого танку. Історія 50-річного мехвода-добровольця
Механіка-водія в розрахунку Макса кличуть Іванич. Чоловікові 52 роки, він на фронті з серпня 2022 року. Іванич стверджує, що з самого початку знав, що доведеться брати участь в обороні після повномасштабного вторгнення. Чоловік мав досвід служби в Радянській армії, зокрема, в танковому полку, що був дислокований у Німеччині. Одного разу чоловіка зупинили на блокпосту та видали повістку, він одразу пройшов медкомісію, проте військкомат довгий час не хотів його брати.
«Мені сказали: просто будьте на зв’язку. І все, відпустили. Насправді я міг десять разів „зникнути“. Навіть не те що ховатися чи бігати. Просто міг спокійно не прийти перший раз, не прийти другий. Хто б став мене ловити? Тим паче в 50 років. Але я сам телефонував, питав: ну що, воювати будемо, чи як?» — згадує Іванич.
Читайте також:
«Моніка Белуччі» нищить окупантів. Як Азов воює під Кремінною і до чого тут італійська акторка — репортаж NV
У чоловіка троє дітей та двоє онуків, і він каже, що мотивацією є захистити їх та країну, в якій будуть жити його нащадки. Також він розумів, що його досвід служби часів СРСР може знадобитися молодому поколінню українських захисників. Іванич каже, що загалом підготовка в Радянському Союзі була поганою, але, проходячи службу в Німеччині, він отримав дійсно цінний досвід керування танками Т-64.
«Запам’ятовується те, коли по тобі прилетіло щось, — ділиться мехвод. — Ото перший раз прилетів по нас шахед, знайшли нашу стоянку. Гуділо, а потім гепнуло — страшне. На Запорізькому напрямку по нас ПТУР вдарив, під Вугледаром прилетіло не знаємо що, поранення отримав командир. Живий, але пластина в голові».
Розповідаючи про останні бої за Часів Яр, Іванич зізнається, що близько місяця тому було втрачено один із танків Т-64. Артилерійський снаряд влучив у машину, та загорілася та втратила можливість рухатися. Екіпажу довелося тікати під обстрілом, проте усі залишилася живими.
Мехвод Іванич / Фото: Сергій Окунєв / NV
«Це перший такий випадок! Бо до того чого тільки не було, і горіли на ходу, і ракети ловили в корпус. Але постійно виїжджали, танк рятували, хай навіть побитий. А тут ось загорілися, заглохли остаточно. Довелося вилазити. Головне, щоб усі вилізлі, бо кидати нікого не можна. Якщо пожежа дійде до боєкомплекту, то може бути детонація — і тоді все, вже ніхто не врятується. Але своїх кидати не можна. Якщо сам, не дай Боже, не вийдеш — свої заберуть».
«Вдень отримаємо команду, вночі поїдемо». Як екіпаж очікує на бойовий виїзд біля Часового Яру
Кореспонденту NV вдалося поспілкуватися з танкістами лише тому, що екіпаж чекав, щоб замінити побратимів. Того дня безпосередньо бойову задачу виконували бійці на інших машинах, однак, кажуть у бригаді, все може змінитися буквально за пару годин.
Читайте також: 
Олександр Коваленко Чому не виправдали себе на фронті американські танки Abrams
«У нас є певне розуміння заміни, грубо кажучи, графік. Але все може помінятися ось просто зараз, поки ми з вами стоїмо. Може штурм посилитися, можуть когось із наших вивести з ладу. Прийде команда — вночі поїдемо. Може бути таке, що наказ прийде — і одразу треба стрибати, заводитися, проводити короткий огляд машини та до бою», — каже командир Макс.
Його побратими пояснюють, що працювати в Часовому Яру та на його околицях на техніці, тим більше настільки помітній, як танк, вдень майже неможливо. Місто кишить дронами ворога, як розвідувальними, так і ударними. Тому здебільшого бойові виїзди відбуваються вночі. Це не гарантує, що ворог повністю втрачає «очі», але певний захист для танкістів усе ж є.
Чуткам про «неминучу» окупацію всієї Донецької області та масштабний прорив оборони ніхто з екіпажу не вірить. Бійці стверджують, що вже не перший рік ефективно протидіють ворогам, а ресурс росіян не може бути нескінченним.
Читати далі
