Автор: Олександра Горчинська
Зачаття і народження природним шляхом, сурогатне материнство, штучна інсемінація, підсаджування ембріонів, а також усиновлення та взяття під опіку — усі ці варіанти є опціями для людей або пар, які хочуть мати дитину. Та найбільш повний спектр усіх репродуктивних можливостей в Україні доступний лише гетеросексуальним парам у офіційно зареєстрованому шлюбі.
Лише такі пари можуть скористатися зокрема послугою сурогатного материнства. На другому місці — жінки завдяки своїй природній здатності завагітніти і виносити дитину, хай навіть і з залученням допоміжних репродуктивних технологій.
Відео дня
Найбільш дискримінованими є чоловіки-одинаки, а також одностатеві пари — особливо такі, де обоє партнерів — чоловіки. Зокрема через відсутність природної здатності виносити і народити дитину, зачату з їхнього біологічного матеріалу. Крім цього залишається також опція з усиновленням або взяттям під опіку дитини у свою родину.
Репортерка NV Саша Горчинська поговорила з експертами та експертками, а також із парою жінок та з’ясувала, чому не всі українці й українки мають однакові репродуктивні можливості та яким чином обходять ці обмеження у гонитві за мрією — мати дітей.
Читайте також: На передовій і не тільки. Як ЛГБТ-військові, медики, волонтери, громадські активісти захищають Україну — чотири історії
Не розкіш, а методи лікування
Допоміжні репродуктивні технології, або ДРТ — методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах іn vіtrо. Саме таке визначення ДРТ дає українська нормативно-правова база.
До допоміжних репродуктивних технологій належать зокрема: внутрішньоматкова інсемінація, використання донорських біологічних матеріалів — яйцеклітин і сперми, а також донорських ембріонів, сурогатне материнство. По суті, це різні способи зачати та/або виносити дитину для осіб, які з певних причин не спроможні зробити це природнім шляхом. Та серед офіційно визначених показань до ДРТ в Україні наразі — суто медичні.
«Допоміжні репродуктивні технології — це не технології класу лакшері, не косметологічні послуги. Це методи лікування, які застосовуються за медичними показаннями», — говорить у коментарі NV адвокатка Оксана Кашинцева. І додає: окрім медичних показань, це могли би бути також й інші показання соціального характеру. Адже надання доступу до ДРТ тільки за показаннями медичними є дискримінувальним щодо певних груп населення або людей.
Повний спектр ДРТ в Україні відкритий для гетеросексуальних пар, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі / Фото: Jonathan Sanchez / Unsplash
До прикладу, послугами сурогатної матері відповідно до ст. 123 Сімейного кодексу України можуть скористатися лише особи, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі — подружжя. Саме подружжя вважається батьками дитини, зачатої в результаті застосування ДРТ у разі перенесення ембріона в організм іншої жінки. Така норма обмежує у можливостях скористатися сурогатним материнством самотніх людей, гетеросексуальні пари, які не перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі, а також гомосексуальні пари, які бажають мати спільну дитину.
«Такі методи лікування як запліднення in vitro і сурогатне материнство, дискримінують і гетеросексуальні пари, які не мають зареєстрованого шлюбу, і гомосексуальні пари. Вони не можуть скористатися цим методом лікування — а ми пам’ятаємо, що це метод лікування — що є абсолютно абсурдним. Тому що коли ми приходимо лікуватися з будь-яким іншим — стоматологічним, кардіологічним діагнозом, нас не питають, чи ми одружені, чи одинаки. Нас лікують», — пояснює юристка.
Вона звертається до визначення поняття «здоров’я», наведеного Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ): це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. І акцентує увагу саме на соціальному благополуччі як широкій категорії:
«Ми говоримо, що людина, яка не може реалізувати свою батьківську функцію через низку причин, чи суто медичних, фізіологічних, чи соціальних, наприклад, як неможливість вступання в сексуальні відносини, зокрема гетеросексуальні, вимагає „лікування“ ДРТ. Допоміжні репродуктивні технології таким чином повинні, як будь-яка медична технологія, застосовуватися до всіх абсолютно однаково».
Оксана Кашинцева апелює до рекомендацій ВООЗ у ще одному питанні: рекомендує до вжитку термін «гестаційний кур'єр» замість визначення «сурогатна матір». Це, зазначає співрозмовниця, допоможе «зняти непотрібне забарвлення, яке суперечить самій суті й ролі жінки».
«Вона не є матір'ю у тому розумінні, в якому ми звикли сприймати це слово. Для жінки сурогатне материнство дуже часто буває викликом, бо, без сумніву, це складна технологія. У неї формується розуміння того, що це не її дитина, що вона не має генетичного зв’язку з нею. Все, що її пов’язує з дитиною на цьому етапі — це спільна кровоносна система, її харчування через пуповину з певного триместру. Тому сама назва „мати“ має негативну конотацію. Зокрема для жінки, яка виконує таку важливу соціальну роль», — говорить Оксана Кашинцева.
Попри те, що для застосування інших ДРТ окрім сурогатного материнства, шлюб не є обов’язковою умовою, на тих, хто бажає ними скористатися, все одно накладаються обмеження. Самотній чоловік, самотня жінка або ж гомосексуальна пара чоловіків, навіть маючи можливість здати свій біологічний матеріал — сперму — для подальшого запліднення in vitro, все одно не зможуть стати батьками без участі жінки.
«Наші представники ЛГБТ, які у війську, теж не можуть скористатися всіма методами. Вони випадають так само, як і не-ЛГБТ військові чоловіки, наприклад», — додає адвокатка.
Юристка Оксана Кашинцева / Фото: Оксана Кашинцева via facebook
4 листопада 2022 року народний депутат Олександр Дануца зареєстрував законопроєкт № 8306 Про внесення змін до Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України (у частині визначення походження дитини, вирощеної у штучному середовищі поза межами людського тіла). Нардеп пропонує внести зміни у статтю про право на життя Цивільного кодексу, додавши дозвіл розвитку ембріонів та виношування плодів людини із застосуванням методу ектогенезу — поза людським тілом. У Сімейному кодексі ж пропонує визначити, що батьками дитини, народженої завдяки ектогенезу, є подружжя, яке погодилося на цей метод, і якщо хоча б одна людина з них має генетичний зв’язок з дитиною.
«Штучна матка — це, звичайно, велика перспектива. Тут знімається складова гестаційного кур'єра. У нас є знеособлений технічний пристрій, який може виносити дитину. Інше питання — як уявляє собі цю матку суспільство: як бокс чи як щось, схоже на справжню жіночу матку. Але загалом ця ідея — дуже революційна і правильна», — коментує цей проєкт закону Оксана Кашинцева.
Вона піднімає ще одне важливе питання, пов’язане з ДРТ — спадкоємництво дитини, яка з’явилася на світ завдяки таким технологіям. У Цивільному Кодексі прописано, що за померлим спадкує дитина, зачата за його життя. Проте як саме працює ця норма у випадку, якщо йдеться про ембріон, зачатий після, кріоконсервований, а згодом підсаджений матері для подальшого виношування і народження, коли батько вже загинув, достеменно не зрозуміло. Це питання сьогодні є особливо актуальним у розрізі з родинами військових.
«Якщо ми говоримо про принцип найкращих інтересів дитини, поза сумнівом, дитина, зачата ДРТ, має бути захищена відповідними змінами до цивільного та сімейного законодавства, — коментує Оксана Кашинцева, — Робоча група при голові Верховної Ради, яка займається реформуванням цивільного законодавства, готова вносити зміни щодо процедури спадкування з огляду на можливості сучасної медицини. Але це поки ще у перспективі».
Сам процес заморожування біоматеріалів з технічної точки зору для чоловіків є значно простішим. Жінки також можуть піддати свої яйцеклітини заморожуванню в клініці, проте мають пройти через процедуру стимуляції задля того, щоб у овуляцію вийшла якомога більша кількість яйцеклітин, а також через їх забір під наркозом. У цьому випадку питання із майбутнім цих клітин у разі смерті жінки також має бути чітко вирішеним, говорить юристка:
«Припустимо, що це військовослужбовиця. Вона може зберегти свої яйцеклітини, і, наприклад, прописати, яке майбутнє в них має бути у разі її загибелі. Чи може скористатися ними хтось інший, або треба їх утилізувати. Сьогодні ми повинні говорити про зміну в політиці держави. І про репродуктивне здоров’я нації вже не з точки зору фізіологічної профілактики, а з точки зору обізнаності, доступу і максимального вкладання в цю сферу».
Медичні аспекти
Про дискримінацію чоловіків у можливостях скористатися ДРТ говорить і лікар-репродуктолог, який погодився поспілкуватися з NV на умовах анонімності. Він не хоче зазначати свого прізвища, адже каже, що «не прагне публічності», проте має великий досвід роботи у зазначеній галузі й зараз працює у одній з приватних клінік Києва.
Майже всі медичні показання до застосування сурогатного материнства, підкреслює він, жіночі: це може бути відсутність матки, аномалії щодо її розвитку або функціонування, оперативні втручання, багаторазові невдалі спроби внутрішньоматкової інсемінації, втрата порожниною матки здатності реагувати на ендокринні стимули, так звана втрата рецептивності ендометрія, коли він не наростає у достатній кількості для того, щоб прийняти ембріон, інші важкі захворювання жінки, які можуть призвести, наприклад, до її загибелі під час пологів. Проте серед медичних показань до застосування сурогатного материнства чоловічих станів немає.
У коментарі NV спеціаліст додає, що в своїй практичній роботі стикається переважно саме з жінками. Маючи відповідні медичні показання, жінка може скористатися послугою донорської сперми без перешкод — за умови, що її стан здоров’я відповідає вимогам медичних показань. Перед цим проходить консультації у лікаря та відповідні обстеження. Не маючи власних яйцеклітин, жінка може також скористатися послугою підсадки донорського ембріона. Якщо це пара жінок, додає лікар, вони можуть вдвох прийти у клініку або ж — у різні, не вказуючи нічого про свої стосунки, взяти кожна по донорському ембріону, народити по дитині й виховувати цих дітей спільно.
Читайте також:
Пояснює експертка. Як родини військовослужбовців зможуть використовувати біологічні матеріали для зачаття дитини
Співрозмовник NV пояснює: що раніше жінка замислиться про заморожування власних яйцеклітин або ж ембріонів, то більше у неї шансів мати здорових дітей завдяки цим матеріалам у майбутньому. У 25 років, за його підрахунками, достатньо заморозити 20 яйцеклітин, в 28−30 вже потрібно 30 яйцеклітин, у 35−45 років — 50. В 40−42 роки треба їх необхідно буде заморозити близько сотні:
«З кожним етапом: при розморожуванні, заплідненні, культивуванні, перенесенні, зменшується вірогідність того, що жінка зможе мати ту кількість дітей, яку вона запланувала для себе. З 50-ти яйцеклітин вийде 25% ембріонів. З 10-ти ембріонів у 30 років буде 50% хромосомно здорових, це 5 ембріонів. Перенесення — це процедура з відсотком ефективності 50−60%: з 5 ембріонів два приживуться».
Залежно від резерву яєчників жінки, це можна зробити за одну, дві, три, чотири процедури. Заморожування яйцеклітин коштує приблизно як 60−70% циклу ЕКЗ. Тобто, якщо сама програма ЕКЗ загалом обійдеться у 90−100 тис., на те, щоб заморозити яйцеклітини, жінка повинна витратити близько 60−70 тис. грн — дві третини від загального кошторису, залежно від її резерву. Тоді коли кріозаморожування сперматозоїдів міряється сумами в 3−5 тис. грн.
«Дуже багато жінок, які у молодому віці це проходять, запліднюють свої яйцеклітини частково. Маючи 50 яйцеклітин, вони 30 лишають як яйцеклітини, 20 запліднюють з актуальним партнером і залишають уже як ембріони. Саме зберігання яйцеклітин надалі обходиться приблизно у 200−300 грн на місяць, тобто 2 тис. на рік. Це безмежно мало», — пояснює лікар.
Жодна клініка, навіть якщо зберігання не проплачене, ніколи не утилізує чужі біоматеріали — ні сперму, ні яйцеклітини, зауважує співрозмовник NV. Іноді люди можуть не приходити і не сплачувати за послугу роками, проте потім з’являються і оплачують зберігання за весь цей період, навіть якщо йдеться про 10 років.
«Природне право будь-якої людини»
«Право мати дитину — це природне право будь-якої людини, незалежно від можливостей її зачати чи народити. Ми розглядаємо всі ці питання через призму репродуктивних прав людини загалом. Сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність не повинні бути жодними перешкодами», — говорить у інтерв'ю NV Святослав Шеремет, координатор з питань політики та законодавства в Національному ЛГБТІ-консорціумі України.
Проте якщо до клініки проходить пара чоловіків або жінок, і вони кажуть: «Ми хочемо дитину», клініка, яка надає ці послуги, зазвичай ігнорує другу людину. Та, якщо йдеться про жінок, пропонує комусь одному з пари обрати, хто буде користуватися послугами ДРТ у формі ЕКЗ донорською спермою, додає він. Так виникає подвійна дискримінація. Тож коли йдеться про одностатеві пари, нерідко для спрощення процесу може використовуватися «ручний» спосіб: перенесення чоловічої сперми до жіночого лона заради запліднення на підставі взаємної домовленості між чоловіком і жінкою, тобто без фізіологічного контакту як такого. Але такий спосіб не належить до офіційного переліку допоміжних репродуктивних технологій, не є медичною послугою та не гарантує результату.
Окремо в цьому контексті слід розглядати трансгендерних осіб. Стерилізація часто може бути наслідком операції з корекції статі, а отже, виникає стан безпліддя, який може розглядатися як медична передумова до застосування ДРТ у правовому полі. Проте всиновлювати дітей трансгендерні люди не можуть.
Святослав Шеремет, координатор з питань політики та законодавства в Національному ЛГБТІ-консорціумі України / Фото: Святослав Шеремет via facebook
Звертаючись до теми усиновлення, Святослав Шеремет наголошує: в українському законодавстві й досі відсутній гендерно нейтральний термін, такий як «адопція». Відповідно, «усиновлюють» в Україні і хлопчиків, і дівчаток. Шлях адопції, за його словами, часто обирають заможні люди, впевнені у собі та своїх доходах.
Дослідження Одностатеве партнерство в Україні, проведене у 2008 році, свідчить, що уже на той час 1/10 опитаних ЛГБТ-людей в Україні мали дитину. Це власна дитина або дитина партнера — враховувалися як неповнолітні, так і повнолітні діти. Співрозмовник NV пояснює: з багатьох національних досліджень відомо, що серед 100% чоловіків, які мають секс з чоловіками, дві третини — це геї, а одна третина — бісексуальні чоловіки. Це співвідношення є стабільним уже багато років:
«Це бісексуальні чоловіки, які мають також і фізіологічний, романтичний, емоційний потяг до жінок. Відповідно, можуть укладатися шлюби, або ж виникають неврегульовані шлюбом стосунки, де народжується дитина. Щодо жінок таких досліджень немає, але, швидше за все, ситуація приблизно така ж».
Що ж до тих, хто дітей не має, але хоче мати, то ця цифра серед ЛГБТ, за словами експерта, сягає понад 70%. Що молодші вони за віком, то вищою є ця налаштованість: зазвичай йдеться про бажання мати генетично споріднену дитину. Натомість для значної частки ЛГБТ прийнятною була б і так звана «соціальна спорідненість», тобто сімейно-правовий зв’язок, який виникає між усиновителем та усиновлюваним. Прагнення мати дитину властиве людині як такій, незалежно від орієнтації та гендерної ідентичності. Допомогли б змінити ситуацію зміни в законодавстві, зокрема — у вже згаданому вище Сімейному кодексі, а саме видалення уточнення про те, що подружжя — це винятково про союз чоловіка і жінки. Обійти цю норму задля легалізації інших форматів партнерств, зокрема одностатевих, має на меті законопроєкт 9103 про цивільні партнерства.
Святослав Шеремет цитує ще один документ: лист міністра юстиції Дениса Малюськи до тодішнього голови Комітету ВРУ з питань правової політики Андрія Костіна від 30 листопада 2021 року, де, Мін'юст, спираючись на позицію Європейського суду з прав людини, констатує «зростання загальної тенденції включення відносин одностатевих пар у визначення „сімейного життя“ та визнання необхідності їх правового визнання та захисту».
«Держава несе зобов’язання взяти до уваги розвиток суспільства та зміни у сприйнятті соціального, сімейного статусу та відносин. Не піддаючи сумніву сімейні цінності, можна додати, що багато представників сексуальних меншин висловлюють прихильність до інститутів шлюбу, партнерства, батьківства та усиновлення, про що свідчить постійний потік заяв до Європейського суду представників ЛГБТ спільноти, які хочуть мати доступ до зазначених інститутів», — йдеться у документі. Отже, законопроєкт про цивільні партнерства слід розглядати саме у фокусі того, що сімейне партнерство між людьми однієї статі є формою сімейних стосунків, підкреслює Шеремет. Проте цей законопроєкт ніяк не регулює питання, які стосуються безпосередньо дітей.
«Сімейні пари на практиці розходяться незалежно від того, вони в шлюбі, чи ні. Виходить, що партнерства є тимчасовими де-факто у більшості випадків. Другій людині в одностатевому партнерстві справедливо було б надати права опікунства, піклування про дитину першого партнера на час перебування в статусі партнера, а не довічно», — говорить співрозмовник NV.
За цією логікою, обов’язок піклування про дитину має лягати на особу, яка фактично перебуває поруч з дитиною, а не на того, з ким батько чи матір колись розлучилися.
Право мати генетично споріднену дитину — природне право будь-якої людини, наголошує Святослав Шеремет / Фото: Isaac Quesada / Unsplash
«Якщо відкрити для всіх одностатевих пар можливість адопції і ДРТ, це буде для нас усвідомленим, осмисленим вибором. У наших парах дитина апріорі не може з’явитися внаслідок імпульсивного злягання, що призвело до зачаття. Ми — я говорю широко про гей-пари, про лесбі-пари — хочемо мати дитину не лише умоглядно чи ситуаційно, а приймаємо для себе виважене рішення піклуватися про неї та виховувати її. Тому виховання дітей в ЛГБТ-парах є соціально виправданим», — говорить Святослав Шеремет.
Джерелом проблем для дитини в партнерстві між двома людьми однієї статі є зовсім не батько та його партнер чи мама та її партнерка, а соціальне оточення, отруєне гомофобними упередженнями, додає він. Подолання гомофобних і трансфобних установок у суспільстві в цілому — шлях, який здатен розблокувати соціальні можливості адопції для всіх людей, незалежно від чинників сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
«Сперматаксі», ембріони у подарунок і сайт знайомств для пошуку донорів
Півтора року тому у сім'ї Юлії і Олени з Києва народився малюк. Жінки дізналися про вагітність Олени за три тижні до початку повномасштабного вторгнення. Для того, аби народити дитину, пара пройшла тривалий шлях. Олена шукала донора сперми майже п’ять років. Жінка каже: не хотіла брати з банку сперми, тому що їй було важливо бачити, ким є потенційний біологічний батько її майбутньої дитини.
«Мені хотілося побачити батька на власні очі: який він, з якими цінностями, з якими хворобами. Тому шукала сперму серед своїх знайомих, серед геїв. Виявилося, що не так просто її знайти, хоч мені здавалося, що це просто біоматеріал», — ділиться своєю історією Олена.
Врешті-решт, чоловік знайшовся — ним став товариш Олени і Юлії, який на той момент перебував у гетеросексуальних стосунках з жінкою. Формально його зазначили як цивільного партнера Олени. Перед пологами виїхали за кордон: зараз проживають у Австрії, де офіційно зареєстрували свій шлюб минулого літа.
Обираючи послуги ДРТ, пара відвідала для консультацій три різні приватні клініки у Києві. У всіх трьох, згадують вони, до них позитивно ставилися як до партнерок — а вони не приховували того, що є партнерками.
«Юля була поряд зі мною всюди, на всіх консультаціях, УЗД, де був можливий доступ партнера. Навіть на інсемінації. Згодом також була і на пологах, проте це уже було за кордоном», — розповідає Олена. Зараз народжувати планує вона. На консультації жінки їздили у філію тієї ж клініки, але вже у Львові. Для того, аби забезпечити для себе можливість мати дітей у майбутньому, Юлія заморозила два ембріони. Та навіть наявність ембріона — не гарантія, що він приживеться з першого разу.
Читайте також:
Життя після смерті. Дружина загиблого добровольця розповідає, як їхня родина скористалася послугами кріобанку
Юлія і Олена розмірковують про те, як варто ставитися до заморожених ембріонів — як до своїх дітей, чи як до біологічного матеріалу, і не знаходять однозначної відповіді. Юлія зізнається: з радістю готова була би подарувати свій ембріон, наприклад, друзям, які не можуть мати дітей, якщо сама не захоче використати його у майбутньому.
Згадуючи історії інших жінок-лесбійок зі свого оточення, Юлія і Олена кажуть, що є кілька найпопулярніших способів завагітніти. Перший варіант — коли жінка заливає у себе заздалегідь підготовлену для неї сперму самостійно через шприц. До цього і вона, і донор мають пройти всі аналізи, аби бути впевненими у своєму здоров'ї.
«Мої знайомі дівчата завагітніли таким чином. Таке собі „сперматаксі“, коли жінки підлаштовуються під свою овуляцію і просять когось зі знайомих чоловіків вислати сперму», — говорить Олена.
Другий варіант — інсемінація, тобто внутрішньоматкове введення сперми, що робиться винятково під наглядом лікарів у медичному закладі. Третя опція — ЕКЗ.
«Це все про осмисленість. Адже ти для того, щоб мати дитину, проходиш через роки підготовки: емоційної, фізичної, матеріальної, — розмірковує Юлія. — Мені здається, що серед ЛГБТ-пар більше відповідальних батьків. Тому що не буває варіантів, коли вагітність є випадковою і небажаною».
Загалом може бути кілька форматів взаємодії щодо відповідальності за народження і виховання спільної дитини, розповідають жінки. Перший — co-parents, тобто виховувати дитину спільно і нести спільну відповідальність за неї. Другий варіант — коли донор віддає сперму і на цьому його місія завершується. Надалі всі рішення щодо виховання цієї дитини ухвалює мама або мами — це варіант Олени і Юлії.
«У нашому форматі біологічний батько — просто постачальник матеріалу. З дитиною він не спілкується, він її не бачить. У свідоцтві про народження він також не зазначений», — кажуть жінки. У такому форматі взаємодії можна узгоджувати з біологічним батьком потенційний розвиток подій у майбутньому: чи захоче він розкривати свою особу перед дитиною, коли та виросте і почне цікавитися цим. Третій варіант — повна анонімність донора у майбутньому.
Юлія і Олена думають про те, що в Україні міг би бути популярним сайт спеціалізованих оголошень, де жінки — або лесбійки, або просто такі, що не перебувають у стосунках чи не хочуть їх — змогли би знайти собі потенційного донора сперми і зачати дитину, попередньо узгодивши всі умови.
Що таке «сім'я» та яку картину формує війна
Ще одна можливість мати дітей — хоч і не споріднених генетично — це адопція, про яку вже згадував Святослав Шеремет, і яка доступна як парам, так і окремим особам. Проте ч.3 ст. 211 Сімейного кодексу чітко визначає, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.
«Це не означає, що одностатеві пари сьогодні не усиновлюють дитину. Якщо люди за фактом перебувають у партнерських стосунках, одна з цих осіб може бути усиновлювачем дитини. Інше питання — статус цієї дитини в такій сім'ї», — каже заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини Аксана Філіпішина. Це стосується не лише ЛГБТ-пар, а також і гетеросексуальних людей, різностатевих пар, які живуть у цивільному шлюбі. Прийняття закону про реєстровані, або цивільні, партнерства могло би стати першим кроком у врегулюванні такого питання, додає експертка. Наступні кроки — пов’язані з народженням, вихованням, усиновленням, прийняттям під опіку дітей у таких родинах.
Заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини Аксана Філіпішина / Фото: Aksana Filipishyna via facebook
«Віддаючи дитину на усиновлення в родину, яка не пов’язана юридичними взаємними правами і обов’язками, її піддають ризикам. Держава, відповідальна за дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування, має пересвідчитися, що ця дитина, яка одного разу пережила історію осиротіння або позбавлення батьківських прав, має свою життєву, психологічну травму, не може піддаватися ризику вдруге», — підкреслює Аксана Філіпішина.
Вона розмірковує і про те, як широкомасштабна війна вплинула на загальну картину щодо кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування або опіки. Попри міфи, які існують в нашому суспільстві, в Україні немає масового осиротіння дітей в результаті війни, каже вона. Адже родичі дітей, які втратили когось із членів родини через бойові дії, часто акумулюються і об'єднуються задля них:
«Ці діти не виходять ні на усиновлення, ні на опіку, не йдуть в інтернати. Вони перебувають у власних сім'ях під опікою бабусі, дідуся, тіток, дядьок, хрещених, братів, сестер. Та війна нікуди не поділа інші причини осиротіння, серед яких: соціальна поведінка батьків, які через війну перебувають у стані депресії і перестають займатися вихованням дитини. Продовжується позбавлення батьківських прав, вилучення дітей через загрозу життю і здоров’ю, неможливість виконання батьківських обов’язків через стан здоров’я батьків, якщо, наприклад, спіткала серйозна хвороба».
У питанні влаштування дітей у сімейні форми виховання пріоритетом є інтереси дитини над інтересами дорослої людини, акцентує увагу Аксана Філіпішина. Та додає: усиновлення дитини одностатевими парами, які перебувають у фактичних партнерських стосунках — важливе для нашого суспільства питання. Сімейний кодекс дає також і визначення поняття «сім'ї»: сім'ю складають «особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». А відповідно до ст. 4, сім'я «створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства». І одностатеві пари, по суті, також утворюють союзи, які відповідають цьому визначенню. Слід додати, що «моральні засади суспільства» раніше визначалися опосередковано законом Про захист суспільної моралі, але з 31 березня 2023 року цей закон в Україні повністю скасовано.
«Власне кажучи, партнерство між двома особами однієї статі, їхнє спільне проживання абсолютно лягає у це визначення поняття „сім'ї“. Тобто це люди, які проживають спільно і пов’язані спільним побутом. Крапка. Ми можемо закрити вуха, очі, затулити собі рота, та проблема від цього нікуди не зникне. Можна її замовчувати, не слухати або не проговорювати, але ситуація реальна — ці люди живуть серед нас», — резюмує Аксана Філіпішина.
Читайте також: «Коли прийшла до тями, запитували: будете кремувати або ховати?» П’ять історій від жінок, чиї діти були травмовані або загинули під час пологів Читати далі
