Автор: Юлія Найденко
Сьогодні на фестивалі DocuDays відбудеться прем'єра українського документального фільму Трішки чужа режисерки Світлани Ліщинської. Режисерка розповіла в інтерв'ю NV, чому вирішила знімати цей фільм.
Міжнародна прем'єра українського документального фільму Трішки чужа відбулась у конкурсі документальних фільмі Panorama Documentary 74-го Берлінського міжнародного кінофестивалю у лютому 2024 року.
Відео дня
У своєму фільмі режисерка Світлана (родом з Маріуполя) досліджує колонізовану частину своєї свідомості і намагається знайти відповіді на питання, як радянська тоталітарна система і русифікація вплинула на стосунки в її родині. Героїнями фільму стали чотири покоління родини: режисерка Світлана Ліщинська, 77-річна мама режисерки Валентина, 30-річна донька режисерки Саша і її маленька донька Стефі. Питання, які режисерка собі поставила, загострилися із початком повномасштабного вторгнення, яке родина застала у Києві, а до Маріуполя більше ніхто не зміг повернутися.
Фільм знятий російською та частково українською мовою, оскільки родина Світлани російськомовна, і саме цей перехід на українську мову зокрема вона досліджує у фільмі. В середині фільму, обговорюючи перехід на українську мову, донька Світлани розповідає мамі, що не хоче відмовлятися від російської мови і російськомовних пісень, не хоче читати маленькій доньці книжки українською, але ближче до кінця фільму глядач бачить, як вона разом із донькою із задоволенням співають україномовну пісеньку Барабашка, що говорить про лагідну українізацію у майбутньому. В інтерв'ю NV Світлана Ліщинська пояснює на прикладі доньки, чому деяка частина українців продовжує розмовляти російською мовою.
Фото: @пресслужба
— Коли у Вас з’явився задум фільму і на що він був відповіддю?
— Задум фільму у мене зʼявився у 2014 році, коли навесні у Маріуполі намагалися встановити ДНР. Тоді вже висіли їхні прапори на будівлях. І мені стало цікаво, чому мені це огидно? Що це за відчуття? Чи справа в кольорі прапору? Авжеж ні. А в чому? Тоді я захотіла дослідити цю тему, а в якості форми розповіді обрала історію про безкоштовні курси української мови. Я планувала поспостерігати за людьми, чому вони вчать українську і що їм заважає?
— Наскільки цей задум загострила і змінила війна?
— Війна змінила те, що я не знаю, чи відповість по телефону хтось із тих людей, яких я збиралася знімати в Маріуполі. Я думаю, що війна загострила сприйняття аудиторією факту війни, бо до 2022-го для багатьох війни не було.
— Хто з Вашої родини виявився найміцнішим в своїй реакції на війну?
— Моя мама. Мені хочеться вважати, що це через коріння. Моя мама завжди знала, хто вона і звідки.
Фото: @пресслужба
— У фільмі Ваша донька докоряє Вам, що Ви все життя займалися кар'єрою, але вона все ж погодилася на експеримент із фільмом?
— Це було не просто її вмовити, я просто йшла покроково. Тобто, давай, знімемо день народження, давай знімемо відʼїзд, а з часом всі ці розмови про ідентичність захопили всіх, а ще для неї після переїзду в Лондон, зйомки фільму були певним видом контакту зі мною.
— Ваша родина російськомовна, і фільм частково знятий російською. Чому Ви вирішили перейти на українську мову?
— Я перейшла якраз завдяки тому, що сфера кіно, в який я хотіла розвиватися, була україноцентрична і україномовна.
Фото: @пресслужба
— Як ви гадаєте, чому ваша донька чіпляється за російську мову? Чому попри два роки повномасштабної війни багато людей досі у спілкуванні тримаються за російську мову?
— Я думаю що російська мова — це материнська мова і це єдине, що у неї залишилося від минулого. У неї немає Батьківщини, дому, вони вбили навіть її діда Мороза (мого колегу, який приходив до Саші в одязі діда Мороза на Новий рік), а також і хрещеного батька. І, можливо, вона боїться, що відмовившись від материнської мови, у неї нічого не залишиться.
Фото: @пресслужба
— Один з гострих моментів у фільмі — коли ваша родина зустрічає російський новий рік? Чому ви це робили? Адже те, що частина українців жила повісткою життя Росії, частково є причиною цієї війни?
— Це, як Ви бачили, була примха моєї мами, бо вона з того покоління, яке ще за радянського союзу зустрічало Новий рік і по Москві, і за місцевим часом.
Щодо причини цієї війни я не згодна перекладати відповідальність на людей, які у 1991 проголосували на Незалежність, а після того не отримали ані розмовних курсів, ані шкіл, ані української культури.
— Ваш фільм брав участь в одній з програм Берлінале. Розкажіть будь-ласка, як його сприймали глядачі і які питання задавали?
— У нас були повні зали всі чотири покази. І майже всі залишалися на Q&A. Дуже багатьом людям з різних країн відгукнулося. Мій фільм розповідає про цю війну і про радянську колонізацію через історію родини і родинні стосунки, і саме через це людям з інших країн було багато речей зрозуміло, відгукувалося і зачепило емоційно. Що казали? Казали, що впізнають себе, що кіно емоційне і щемке, казали, що подобається непередбачуваність сюжету, багато питали про долю моєї тітки, яка в Маріуполі. Для західного глядача тема ідентичності наразі досить актуальна. Бо глобалізація, міграція, змішані шлюби і їм, авжеж, цікаво, як ми розглядаємо цю проблему.
Фото: @пресслужба
— Кого Ви бачите цільовою аудиторією Вашої стрічки в першу чергу?
— В першу чергу українці. Мені хочеться дати мотивації, наснаги, продовжувати боротьбу. Я хочу, щоб ми, українці, зробили роботу над помилками, і обʼєдналися навколо цінностей. Я хочу, щоб русифіковані громадяни, замість відчуття провини, відчули себе потрібними державі, суспільству.
В другу чергу — це пострадянські країни і країни колишнього східного блоку. Бо процес деколонізацій — це довга історія… Я хочу запропонувати їм таку приватну, інтимну оптику для усвідомлення, що таке був Радянський Союз.
— Якою буде подальша доля фільму?
— Ми плануємо ще фестивальні покази, а після цього, телеканали і стрімінг платформи. Але коли точно поки не можу сказати. Також ми плануємо багато брати участі у тематичних показах і дискусіях повʼязаних з ідентичністю і деколонізацією. Фільм є учасником програми generation Ukraine від ARTE.
Прем'єра фільму відбудеться 5 травня у конкурсній програмі Docu/Україна в кінотеатрі Жовтень. Початок о 20:00.
Читайте також: Купа дверей, за кожними всесвіт. Що подивитися на фестивалі Docudays UA Читати далі
