Автор: Тетяна Кашуба
Свидовецький гірський хребет — мальовниче місце українських Карпат. Тут росте найбільший у світі суцільний масив букового пралісу, який приїздять досліджувати науковці з усього світу. У 2016 році на частині Свидовця вирішили зводити гірськолижний курорт. У відповідь екологи та активісти створили рух спротиву цій ідеї — Free Svydovets. І з того часу довкола проєкту тривають запеклі суперечки та судові процеси.
Про це в своєму матеріалі пише журналістка закарпатьского видання Varosh Тетяна Кашуба. NV публікує статтю в рамках інформаційного партнерства.
Багаторічна боротьба за Свидовець добігає кінця. Верховний суд незабаром винесе остаточне рішення, чи бути мегакурорту на гірському хребті, чи дика природа Карпат залишиться незайманою. Що думають про проєкт місцеві, які аргументи екоактивістів та чи готові сторони до хоча б якогось компромісу?
Відео дня
Дорога до Чорної Тиси нагадує поверхню Місяця. Машина їде, обережно перекочуючись незліченними вибоїнами, наче поважна некваплива гуска. Опівдні тут іще йшов рясний лапатий сніг, різко контрастуючи із тендітним цвітом сакур. Для Чорної Тиси — закарпатського села, яке входить до найвисокогірнішої в Україні Ясінянської громади, — завірюха посеред весняного вицвіту зовсім не рідкість. Зима тут тримає позиції найдовше.
Утім надворі плюсова температура, тож сніг тане, заледве торкаючись землі. З-під коліс авто, яке перевалюється поораною ямами дорогою, навсібіч розлітаються брудні віяла води. «По поверненні доведеться мити машину», — зітхає водійка.
ЧОРНА ТИСА
Сьогодні у Чорній Тисі саме встановлюють купол на новій церкві, яку зводили кілька тижнів поспіль. Будівництво храму ще остаточно не завершене, однак вечірні недільні служби тут уже справляють. За процесом на місці спостерігає староста села Анатолій Павлюк — високий сивий чоловік у картузі з м’яким стомленим поглядом.
Сам він родом із Хмельниччини, у 80-х роках приїхав на Закарпаття за направленням учителювати. Зрештою, тут оженився й залишився, виховав дітей та онуків. Викладав фізику у сільській школі, де пропрацював 14 років. Утім на посаду старости прийшов уже з бізнесу. «Займатися власною справою життя змусило. Коли зарплата була 10 доларів, і ту видавали продуктами, треба було якось виживати», — розповідає.
Чорна Тиса — мальовниче село, із тих, які полюбляють зображати на своїх пастельних панорамах художники. Куди не роззирнись — повсюди зелені вигини гір. Від охайних невеликих хатин де-не-де здіймаються до неба вервечки диму. Централізованого опалення у селі немає, а позаяк у квітні на високогір'ї все ще прохолодно, люди обігрівають оселі дровами. Воду по трубах сюди теж не підвели — є лише у криницях, але й вона «тікає» у посушливі літа.
Встановлення куполу на новій церкві у Чорній Тисі / Фото: Діана Тищенко / Varosh
Попри поширену на Закарпатті проблему із забрудненням, у Чорній Тисі, на перший погляд, відносно чисто. Через специфіку гірського ландшафту тут неможливо облаштувати звалище, вже не кажучи про сміттєпереробний завод. Відходи звідси вивозять на полігон у сусідню область — до Івано-Франківська.
Офіційно у Чорній Тисі нині проживає понад три тисячі людей. Однак більше половини ще до повномасштабної війни виїхали за кордон: роботи вдома і достойного заробітку для них не знайшлося.
Тут немає великих підприємств, заводів чи фабрик. Є кілька магазинів, дитсадок та школа на п’ятсот учнів. Нещодавно в селі майже закрили єдине відділення Укрпошти, але староста відстояв: «Поїхав до начальника у Хуст, кажу, побійтеся Бога: люди за пенсіями ходять, виплати отримують, посилки». Таки залишили.
Споконвіку основною роботою місцевих була лісозаготівля. За Австро-Угорщини деревину сплавляли річкою, за «совєтів» — працював лісокомбінат, тепер господарює Ясінянський лісгосп. Із двадцятитисячної Ясінянської громади, до якої входить чотири села, у лісгоспі працює лише 1% від усього населення — трохи більше двохсот людей. Та і грошей від лісового господарювання у Чорній Тисі майже не бачать: за кубометр зрубаного лісу до сільського бюджету йде 150 гривень.
Споконвіку основною роботою місцевих була лісозаготівля / Фото: Діана Тищенко / Varosh
«За останні тридцять років уже весь ліс вирубали. Ось, дивіться — всюди голе: уже й кущі зрубали, село з того нічого не бачить. Люди за усе питають — школу й садок, дороги і мости, все треба робити, але що можемо зробити, якщо бюджету немає? Село прекрасне, але ж яке запущене», — каже Анатолій Павлюк.
За два десятки кілометрів із Чорною Тисою сусідить прикарпатська Поляниця. Саме тут розташований відомий на всю країну гірськолижний курорт Буковель. Чорнотисянці роками спостерігають, як сусіди порядкують завдяки туристичному бізнесу, «зав'язаному» довкола курорту.
Анатолій Павлюк каже, що завдяки Буковелю колись депресивна Поляниця «ожила». Люди перестали їхати геть із села і мають достойні заробітки вдома, а солідні надходження від курорту в місцевий бюджет дозволяють село розвивати: «Усі при справі. Перевозять туристів, селять гостей у себе, готують обіди. Бо, знаєте, міським набридає їсти всяке з супермаркету, вони хочуть домашнього молока, грибну юшку».
Староста Чорної Тиси Анатолій Павлюк / Фото: Діана Тищенко / Varosh
Озираючись на досвід Поляниці, у Чорній Тисі впевнені, що новий гірськолижний курорт міг би стати порятунком для нині малолюдного закарпатського села, яке занепадає. А доти молодь їхатиме звідси одразу ж після школи, аби ніколи не повернутися.
«Є два шляхи. Перший — нічого не робити, і за кілька десятків років у селі залишаться одні пенсіонери. Інший — прийде інвестор, який дасть нове життя селу», — підсумовує староста Чорної Тиси Анатолій Павлюк.
МЕГАКУРОРТ
Уперше плани на гірськолижний курорт «Свидовець» оголосили у 2016 році. Ідею озвучив тодішній голова Закарпаття Геннадій Москаль, а інвесторами майбутнього курорту називали власників Буковелю. Згодом Рахівська та Тячівська райадміністрації, на чиїх землях планують проєкт, розробили детальні плани територій.
За попереднім задумом, на схилах Свидовецького хребта мали побудувати 230 кілометрів гірськолижних трас, 33 підйомники, 60 готелів, 390 котеджів, 120 ресторанів і навіть вертолітний майданчик. Інфраструктура курорту дозволяла би одночасно приймати до 22 тисяч туристів і забезпечила би роботу 5 тисячам місцевих мешканців. У 2017 році у кількох селах, де мав бути курорт, провели громадські слухання, на яких затвердили детальні плани територій під майбутній курорт на Свидовці. Саме з цього моменту почалася історія протистояння, яке триває і досі.
Вівчарство — традиційне ремесло у Чорній Тисі / Фото: Діана Тищенко
Рушієм протестного руху стала ініціатива Free Svydovets, яка об'єднала низку громадських екологічних організацій. Вони наголошують на винятковій цінності Свидовецького масиву та категорично заперечують проти зведення на хребті гірськолижного курорту. У численних інтерв'ю та роз’ясненнях противники забудови постійно нагадують про червонокнижні види та унікальні льодовикові високогірні озера на Свидовці.
Катерина Полянська, експертка організації «Екологія-Право-Людина» з руху Free Svydovets, пояснює: Свидовецький масив — це цілісна природоохоронна територія, домівка для багатьох загрожених видів птахів, тварин і рослин. Сам Свидовець, а також долина Чорної Тиси, включені до Смарагдової мережі — територій, які становлять особливий природоохоронний інтерес і створюються для збереження цінних видів тварин і рослин. Смарагдова мережа ефективно працює у Європі. Україна також зобов’язалася законодавчо затвердити території Смарагдової мережі, підписавши Бернську конвенцію ще у 1996 році. Однак понині відповідний закон Верховна Рада не прийняла.
Free Svydovets намагається зупинити забудову через суд. Підставою для позову стали громадські слухання детальних планів під курорт Свидовець. «Слухання були непрозорі, людям не дали докладну інформацію, що саме і де будуватимуть, а проєкт детально плану ніхто не бачив ні до, ні під час слухань, його представляли просто на словах», — пояснює адвокатка Ольга Забрамна-Мелень.
Через брак інформації місцеві не розуміють сповна ризики, пов’язані зі зведенням курорту, вважають у Free Svydovets. Тож екоктивісти пишуть звіти, у яких розповідають про виключну цінність Свидовецького масиву для всієї Європи, про ймовірні проблеми з водою у регіоні й забруднення річок, які понесе за собою втручання у природний гідрологічний режим, про ліси, що підуть «під сокиру», аби розчистити хребет під забудову. Згадують про відчутні зміни клімату та малосніжні зими, за яких нормальна робота гірськолижного курорту за кілька років буде неможливою. Хоча ні, можливою, але з додатковими ризиками у вигляді штучного снігу, виробництво якого вимагає тони літрів води, та хімічних домішків і солі, що незворотно забруднюють ґрунти і змінюють їхню кислотність.
Через брак інформації місцеві не розуміють сповна ризики, пов’язані зі зведенням курорту, вважають у Free Svydovets. На фото — вулиця селища Чорна Тиса / Фото: Діана Тищенко / Varosh
За сім років справа Свидовця пройшла усі судові інстанції, аж до Верховного суду України. Зараз він розглядає її вже по другому колу у порядку касації, а отже, має винести остаточне національне рішення.
Коли Верховний суд розглядав справу вперше, на засідання приїхав і староста Чорної Тиси Анатолій Павлюк. Згадує, що того дня під стінами будівлі зібралися люди з символікою руху Free Svydovets. Чоловік підійшов до протестувальників поцікавитися, хто з них із Ясінянської громади: «А вони всі повідверталися — ні одного не є». Шукаючи пояснень, староста висуває теорію, що активістів «проплачують із Європи, якій невигідно тут курорт, адже ми для них — конкуренція».
«НАШ ФРАНЦУЗ»
«Ви щаслива людина?» — пильно вдивляється в очі серйозний зібраний чоловік навпроти, наче зчитує відповідь наперед. Себе без вагань він визначає людиною щасливою: «Я вільний. Говорю те, що думаю, ні від кого не залежу і роблю те, що вважаю за потрібне». Попри досконалу українську вимова видає у ньому іноземця.
Орест Дель Соль — француз, який на зорі незалежності України переїхав із Парижа на Закарпаття, де живе й працює понині. Уперше Орест приїхав сюди у 1992-му, згодом оселився у Нижньому Селищі й уже понад десять років разом із дружиною — закарпаткою Йоланою — розвиває власну екоферму «Зелений гай».
Орест Дель Соль переїхав із Парижа на Закарпаття у 1990-их / Фото: Діана Тищенко / Varosh
На вході у будинок Дель Солів на стіні висить невеликий, але помітний плакат «Free Svydovets friendly». Господар дому — один із засновників і локомотив природозахисного руху. Каже, що протягом семи років боротьби на тому чи іншому етапі до руху долучалися сотні однодумців: «У нас немає організації, в яку треба вступати. Є люди, які підтримують ініціативу, але з якими ми навіть не знайомі. Якщо ви хочете, щоби гори лишили у спокої, то ви — також Free Svydovets».
На еко-фермі родина Дель Солів тримає стадо кіз, корів, свиней та кролів. Із козячого молока виготовляють сир, із м’яса — ковбасу. Обробляють власний город, який поливають дощовою водою, зібраною у великі металеві цистерни. У невеликій теплиці вирощують зелень. Господарюють, керуючись принципом поваги до природи та життя у гармонії з нею: худоба вільно пасеться на карпатських схилах та полонинах і харчується натуральними кормами, про жодні хімічні добавки навіть і мови бути не може.
Екологічно відповідальний підхід — серцевина світогляду родини Дель Солів. «Без природи ви не будете жити, я вам даю гарантію», — коротко підсумовує господар. Донька Ореста та Йолани Іріс отримала юридичну освіту в Україні і паризькій Сорбонні та спеціалізується саме на екологічній тематиці.
Йолана "чаклує" над козячим сиром / Фото: Діана Тищенко / Varosh
Серед місцевих Орест Дель Соль заслужив повагу й авторитет. Хоча попервах, бувало, своєю «європейськістю» час від часу підкидав селянам приводи для балачок. Наприклад, коли був міжнародним спостерігачем на місцевих виборах у 1996-му, він встановив на дільниці камери відеонагляду: «Усе має бути прозоро і за законом». Ще довго потому селяни перешіптувалися й обговорювали, що ж це таке.
Завдяки кільком ініціативам разом із однодумцями Орест перетворив колись занедбане Нижнє Селище на охайну й привабливу місцину. Зокрема, з допомогою швейцарських та французьких фахівців у селі збудували водогін і облаштували громадський бювет.
Тож тепер, коли фермер розмашисто косить траву у неділю вранці («Кілька днів тому йшов дощ, а як сонце вийшло, то мушу»), селяни дорогою на службу вже без докорів коментують: «Та це ж наш француз».
Господарство Ореста — одразу поруч із лісом, звідки добре видно Карпати. Вийдеш зранку на подвір'я з горням запашної кави зустріти новий день — і спиняєшся поглядом на смарагдових узгір'ях, що височіють вдалині. Від домівки Дель Солів до гір — рукою подати, утім за роки життя у Карпат під боком, Орест не вибирається туди ні у туристичні походи, ні на відпочинок. Лише коли йдеться про чергову загрозу, як от вирубка лісів чи забудова хребтів.
На переконання Ореста, із таким ставленням до природи й довкілля, яке є зараз, краще б ми лишили гори у спокої назовсім. «Природа має бути вільна. Людям нічого ходити усюди, і так уже все зіпсували. На Свидовці мають бути ведмеді, інші тварини й рослини — це їхній дім. Зараз я ходжу на Свидовець, бо треба його захищати. Коли вже не треба буде, то й ходити не буду», — пояснює він.
Орест Дель Соль уже понад десять років разом із дружиною розвиває власну екоферму / Фото: Діана Тищенко / Varosh
Щоб послідовно й аргументовано відстоювати свою позицію, рух Free Svydovets співпрацює з українськими та міжнародними еко-експертами. Усі розрахунки та висновки про небезпеки від нового курорту публікують у регулярних звітах, які є у вільному доступі, а також адвокатують справу закордоном.
У розмові Орест часто повертається до тези, що за будівництвом «стоять олігархи». Показує звіт руху від березня 2024-го — журнал на 70 із лишнім сторінок під кольоровою палітуркою. На обкладинці — великий екскаватор риє гору з лісом та заголовок «Великий земельний куш: як олігархи під час війни захоплюють останні дикі території Європи». Окремий розділ звіту присвячений потенційним інвесторам майбутнього курорту, у матеріалах фігурують, зокрема, Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов.
За час повномасштабної війни з’явилися також повідомлення про намір будувати ще два лижні курорти поряд «Свидовця» — «Турбат» і «Бистрицю». «Для мене це як російська агресія, — обурюється Орест. — Ці люди нічого не хочуть чути і з ними немає, про що говорити. У них буде 100 мільйонів доларів — їм треба буде мільярд. А як буде мільярд, треба буде три».
Незадовго до повномасштабного вторгнення він планував показати опонентам, як можна господарювати на екологічних територіях без шкоди для довкілля. Домовився поїхати у швейцарський національний парк, де практикують зелений та піший туризм із забороною в'їзду авто, але завадила велика війна. Тепер каже, це на краще, що з візитом не склалося: Free Svydovets не готовий іти на компроміс із забудовниками. Де прихильники курорту бачать економічний розвиток, Орест і його однодумці — погибель унікальної дикої природи.
Краєвид з особійстя Дель Солів / Фото: Діана Тищенко / Varosh
Про майбутнє чоловік говорить з оптимізмом: «Одного дня люди зрозуміють, що природа цінніша за те, чи є у них „Мерседес“ чи „Пежо“. Так само, як те, з чого ви будуєте хату, важливіше за її площу». Орест живе, як проповідує. Свій будинок родина Дель Солів саме так і звела — із деревини та екологічних матеріалів.
«Якщо хочете справедливості, треба за неї боротися завжди. Я уже пережив п’ять губернаторів (голова Закарпатської ОВА — ред.), які підтримували курорт: вони пішли, а я залишився там, де і був. Можу постаріти й померти, та за мною є інші, молоді, хто продовжить цю справу», — підсумовує Орест Дель Соль.
СУДОВИЙ ПРОЦЕС
Поки справа Свидовця чекає на черговий розгляд у Верховному суді, проєкт гірськолижного туристичного комплексу проходить оцінку впливу на довкілля. Фахівці мають визначити характер та інтенсивність небезпек від будівництва на природу та здоров’я людей.
«Ми не вороги своєму краю. Але й не дозволимо зробити з нього резервацію. Ми, гуцули, — народ гордий. Теж заслуговуємо на розвиток, на гарні умови життя», — обурюється голова Ясінянської громади Андрій Делятинчук, де заплановано найбільше інфраструктурних об'єктів курорту. Сам він — один із найзатятіших публічних прихильників проєкту від початку.
Андрій Делятинчук — один із найзатятіших публічних прихильників проєкту від початку / Фото: ДІана Тищенко / Varosh
За кілька годин розмови у кабінеті голови, де стіни обвішані грамотами й іконами, цей діяльний владний чоловік багато і впевнено розповідає про специфіку гірського регіону. Нарікає, що державні гранти на розвиток громаді «не світять» — ні виноград, ні зернові через клімат тут не ростуть. Значна частина території належить лісгоспу або до заповідних земель, тому заборон та обмежень тут значно більше, аніж можливостей щось будувати.
Андрій Делятинчук, як і Орест Дель Соль, апелює до європейського досвіду. Нещодавно він був у чеському Ліпно-над-Влтавою, яке завдяки гірськолижному комплексу зі штучним озером перетворилося з депресивного містечка на квітучу місцину. Голові громади не зрозуміло, чому на Прикарпатті чи Львівщині гірські курорти успішно розвиваються, а до проєкту «Свидовця» особливе ставлення.
«За весь цей час, поки я на посаді, нам ніхто не пропонував альтернативи, лише заборони. Інколи думаю, чи у нас якась інша трава, чи смереки не такі ростуть? Карпати — вони ж одні, а ми — їхня частина. Не має бути так, що комусь можна, а іншим — ні», — каже Андрій Делятинчук.
Тим часом місцеві у Чорній Тисі переповідають почуте на зустрічах із «представниками проєкту»: «під курорт» село нарешті газифікують, із сусідньої Надвірної проведуть потужну лінію електроживлення, а також сучасну систему центрального водопостачання зі штучними озерами й очисними спорудами. І навіть згадують про примарну можливість залізничної колії через Чорну Тису, яка б напряму сполучила село з Івано-Франківськом: «Але то треба буде тунель пробивати».
Село Черная Тиса / Фото: Діана Тищенко / Varosh
Юристи кажуть, що Верховний суд може розглядати справу Свидовця у касації кілька місяців. Якщо він зрештою дозволить будівництво курорту, Free Svydovets позиватиметься до Європейського суду з прав людини. «Ми йдемо у Страсбурзький суд і виграємо по-любому», — впевнений Орест Дель Соль.
***
День добігає кінця і зовсім скоро на Чорну Тису — як зазвичай у горах навесні — зійдуть ранні сутінки. Анатолій Павлюк стоїть поряд із новенькою церквою, у храмі готуються до вечірньої служби. Староста обводить поглядом зелений гірський схил, що височіє ондечки, рукою подати: «Люди — дивні. Хочуть, щоби було гарно — дороги, школи, комфорт. Але поступатися для того не хочуть нічим».
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Читати далі
