Автор: Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер
У часи диктатора Йосифа Сталіна репресії торкнулись не лише дорослих, але і їхніх дітей. Малечу відбирали у батьків та вивозили у табори, виправні колонії або дитбудинки, змінюючи прізвище, ім'я й дату народження. Знайти свою дитину, вийшовши на волю, було неможливо.
15 серпня 1937 року нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов видав наказ № 00486 за яким слід було негайно розпочати репресування родичів тих «зрадників батьківщини», і «шпигунів» та «троцькістів», засуджених з 1 серпня 1936 року.
Відео дня
Документ давав санкцію на арешт та обшук дружин політично засуджених. Усі інші родичі, які жили в одному помешканні зі «зрадниками», також підлягали репресіям. Арешту не підлягали лише вагітні дружини засуджених, ті, хто мав немовлят, заразно хворі і люди похилого віку. Також справу не відкривали проти родичів-стукачів, які повідомили органи влади про «злочини» своїх чоловіків, братів, синів, батьків.
Переважна більшість дружин політичних в’язнів підлягала арешту, після обшуків їх везли під конвоєм у катівні НКВС. А доля дітей складалась по-різному.
«Кривавий карлик», нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов, кінець 1930-х років / Фото: DM
Наказ Єжова передбачав, що всі діти репресованих, старші 15 років, також потенційно можуть бути ворогами. На кожну дитину цього віку, заводили слідчу справу, на якій ставили гриф соціально небезпечна особа та писали короткий звинувачувальний висновок. Ці справи скеровували на розгляд Особової наради НКВС СРСР. Тут визначали, що, залежно від ступеня небезпеки для суспільства, таку дитину можуть відправити у табори або виправно-трудові колонії НКВС, зокрема ГУЛАГи. Деякі діти потрапляли у дитячі будинки особливого режиму Наркомпросвітництва СРСР, але по своїй суті ці заклади, які були під юрисдикцію наркома просвіти, мало чим відрізнялись від справжніх виправних колоній. Врешті через такі організації пройшли сотні тисяч неповнолітніх.
«Стосовно дітей, старших 15 років, питання вирішувати індивідуально, — читаємо у наказі Єжова. — Залежно від віку, можливостей самостійного існування власною працею або можливостей проживання на отриманні родичів, такі діти можуть бути скеровані у дитячі будинки Наркомпросів республік, або ж скеровані в інші республіки, краї, області для працевлаштування або навчання».
Читайте також:
Країна Сталіна. Як понад 100 років тому виник СРСР і чому історики досі дискутують про легітимність цієї «наддержави»
Цікавий момент: дітей репресованих було заборонено поміщати у дитячі будинки Києва, Москви, Ленінграда (Санкт-Петербурга), Мінська, Тбілісі, а також приморських та прикордонних міст. По-перше, енкаведисти не хотіли бруднити столиці республік та великі міста антисоціальним елементом. Такі заклади не мали муляти очі радянським людям та іноземцям й не ламати ілюзію щасливого дитинства в СРСР. Крім того, чекісти боялись, що ці діти утечуть морем або сушею з країни Рад.
Радянська влада робила велику «милість» для дітей грудного віку. Їх не розлучали з матерями, а відправляли разом з ними до таборів. Але, коли дитині виповнювався один рік, її забирали у ясла, а далі — дитячі будинки.
У наказі йдеться про те, що держава бере на себе повне забезпечення дітей репресованих у віці від 3 до 15 років. Але якщо батьки-в'язні помирали, а інші родичі (не репресовані), хотіли взяти дитину на своє забезпечення, то держава цьому не перешкоджала — принаймні так декларували чекісти.
Як окупанти відбирають українських дітей на депортацію в Росію? — Павло Лисянський, правозахисник
https://www.youtube.com/watch?v=CgWNhBCipBM Читати далі
