Ще раз про позицію Китаю. Чого чекати Україні

Візит Сі Цзіньпіна до Європи вкотре піднімає питання про позицію Китаю щодо України

Цьому питанню присвячене найновіше число журналу «Україна-Китай», який вийшов наприкінці минулого року.

Це є також питання, яким нещодавно відкрив свою роботу семінар «Глобальна Україна» в Українському католицькому університеті. Семінар зібрав українських експертів, політиків та публічних інтелектуалів, які хочуть краще зрозуміти та сформувати місце України у сучасному світі.

Відео дня

Гостем першого засідання був доктор Сяою Лу (Xiaoyu Lu) з Китаю. Він здобув докторат в Оксфорді, а зараз працює у Школі міжнародних досліджень Пекінського університету. Я познайомився з ним у травні 2023-го в Оксфорді під час конференції і був приємно вражений тверезістю його оцінок. Сяою Лу вивчає конфлікти у Сербії, Сирії, Лівані, М’янмі, а відтепер і в Україні — особливо з огляду на включеність Китаю.

Сяою Лу виразно симпатизує Україні. Він декілька раз відвідував Київ, Львів, Одесу та Харків. У зустрічі з українцями Сяою Лу ставить собі за мету прояснити позицію Китаю, щоб допомогти Україні виробити реалістичну політику щодо Китаю. Тут передаю стислий виклад головних тез.

Щоб уникнути непорозумінь, хочу одразу наголосити: те, що слідує далі, не є моїми думками. Я також не буду давати оцінки головним тезам Сяою Лу, бо не вважаю себе експертом у цьому питанні. Я є лише одним із організаторів семінару, і як організатор відчуваю свій обов’язок донести думку китайського експерта українським читачам.

Китай не постачатиме зброю жодній зі сторін

На думку Сяою Лу, існує розрив у сприйнятті (perception gap) між реальною політикою Китаю та тим, як вона зображується у масмедіа. Це однаково стосується як російських, так і західних ЗМІ. Як не дивно, попри те, що вони переслідують різну мету, щодо Китаю їхня позиція нерідко є схожою: вони представляють Китай як союзника Росії.

У першу чергу це стосується того, що китайські лідери нібито знали про воєнні плани Путіна і їх одобрили. Сяою Лу заперечує це. Не існує жодних достовірних свідчень, які б підтверджували це припущення. Насправді, першою реакцією китайських лідерів на 24 лютого 2022 року був шок. Вони були готові на загострення російсько-українського конфлікту, але не думали, що він набере характеру повномасштабної війни.

Початковий шок змінився на вичікування. Пекін хотів зрозуміти, по-перше, яку позицію займуть Європа та США, і, по-друге, як Україна дасть відсіч російській агресії.

Але які б не були коливання китайської влади щодо війни, два пункти для неї є фундаментальними: повага до територіальної цілісності України; припинення війни і пошуки політичного розв’язання.

Те саме з червоними лініями, які накреслив Китай. Їх є дві:

— Китай не постачатиме зброю жодній зі сторін. Якщо б Китай постачав зброю Україні чи Росії, то ця війна мала б зовсім інший формат. Це не виключає, однак, того що й Росія, й Україна купують китайську зброю через третю сторону.

— Китай рішуче виступає проти застосування ядерної зброї. Це завдало б непоправної шкоди для політичних та економічних інтересів Китаю.

Китай зацікавлений у нормальних відносинах і з Україною, і з Росією. У випадку України він вважає, що ці відносини можуть стати активнішими і масштабнішими після війни. Але він не хоче, щоб на нього тиснули і вимагали від нього більш активної проукраїнської позиції.

Щодо Росії, то Китай не зацікавлений у її колапсі. Нестабільна Росія загрожує інтересам Китаю, особливо з огляду на протяжність китайсько-російського кордону та наявність спірних територій.

Для кращого розуміння китайської політики, важливо брати до уваги такі п’ять тез:

— Позиція Китаю є гнучкою і може мінятися, але вона є незмінною щодо одного пункту: визнання територіальної цілісності України.

— Уряд Китаю вважає, що Захід підтримує Україну не через цінності — інакше він вів себе інакше у випадку конфлікту у Ґазі чи Ємені — а через свої власні геополітичні інтереси.

— Китай не є союзником Росії. Він вважає Росію непередбаченою і не вартою довіри. Це Росія хоче, щоб Китай був її союзником, але Китай не приймає — принаймні, поки що — такого сценарію.

— Китай не має реальних інструментів впливу на Росію. Можливості впливу Китаю на Росію насправді досить обмежені.

— Китай виступає за послаблення позицій Америки як світового лідера. З цієї причини він проти розширення НАТО, тому що вважає, що провідною силою НАТО є США. Китай, натомість, підтримує ідею створення європейського воєнного союзу. Крім всього іншого, це могло би послужити зразком для азіатських країн створення свого союзу, щоб послабити американські впливи в Азії.

Остання частина виступу стосувалася публічної думки у Китаї щодо війни. Сяою Лу твердить, ще не існує чіткого поділу на проросійську і про українську групи. Радше варто говорити про широкий спектр поглядів, в якому можна вичленити щонайменше сім груп.

Їх можна умовно назвати таким чином:

«Фанати Росії», які відкрито захоплюються Путіним як сильним лідером і Росією як великою державою. Ті, що належать до цієї групи, бачать паралелі Росії з китайським минулим як великої імперії та комуністичної країни. Саме на фанатах Росії часто зосереджуються західні медіа, бо будь-яка інформація про цю групу дає хороші заголовки. Насправді, ця група не є ані найбільшою, ані найвпливовішою.

«Ситуаційні союзники» Росії" симпатизують їй відповідно до формули «ворог мого ворога є моїм союзником». Вони вважають, що ворогами Китаю є США і Захід. Окрім Росії, вони симпатизують Угорщині, Трампові — будь-кому, хто виступає проти західного естаблішменту.

«Стратегічні реалісти» є найвпливовішою групою. Вони розуміють, що Росія — агресор, і що війна є несправедливою. Але ця війна знімає напругу з Китаю, бо дає йому геополітичний «простір для дихання», бо відвертає увагу США від Азії. Китай має територіальні суперечки з усіма сусідами, а тому не може дозволити собі займати чітку позицію.

«Опортуністи» вважають, що Китай має користати з цієї війни, бо вона ослабляє і Росію, і Захід. Більш проактивна версія цієї позиція: Китай має постачати зброю для одних і других, щоб мати максимальні зиски.

«Пацифісти» хочуть негайного закінчення війни, щоб припинити страждання українського народу. Вони не розуміють, чому Україна і далі продовжує воювати і не сідає за стіл переговорів заради досягнення миру.

«Реалісти-союзники України» вимагають від уряду зайняти проукраїнську позицію. Як і перша група, вони покликаються на історію. Вони наводять паралель між російською агресією проти України з агресією Японії проти Китаю у 1930-х роках. Обидві розгорталися за подібною схемою: спочатку Японія захопила Маньчжурію у 1931 р., а у 1937-му почала повномасштабну війну проти Китаю. Однак їхні вимоги щодо підтримки України переважно не виходять за межі гуманітарної допомоги.

«Безумовні симпатики України» вважають, що російсько-українська війна є війною між злом і добром. Вони бажають повної української перемоги. їхня позиція була особливо сильною після краху російського бліцкригу та воєнних перемог України 2022 р. Треба думати, що зараз їхні впливи послабшали.

Якщо Україна хоче вести успішну піар-кампанію в Китаї, має знайти розумний баланс, який би був прийнятим для більшості з цих груп.

Чого треба уникати:

Шукати зближення з Тайванем. Це питання є фундаментальним для Китаю, і кожен крок України у бік Тайваню означатиме різке збільшення відстані з Китаєм.

Не вимагати санкцій проти китайських компаній. Останні хочуть мати ринок і в Росії, і в Україні. Якщо вигнати їх з України та ЄС, то вони перейдуть у Росію і на російські ринки.

Це є короткий виклад виступу Сяою Лу. За ним було обговорення, яке вели українські учасники семінару уже без нього, щоб відчувати себе вільнішими у своїх судженнях.

Тут наведу лише дві головні тези:

Українське суспільство бачить Китай не так, як Китай бачить сам себе. Українці вважають Китай проросійським, таким, що підтримує життєздатність і боєздатність Росії. Водночас сам Китай дивиться на світ крізь призму китайсько-американських стосунків, і з цієї точки зору нинішня Росія влаштовує Китай як антиамериканська сила.

Китаю не вдається сформулювати політичне послання Україні, яке викликало би довіру. Китайські заяви розглядаються в Україні як нещирі. Але українська політика щодо Китаю теж відсутня, вона похідна від політики щодо США, Європи та Росії.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Читати далі