3 травня 2024 року збірна України виграла чемпіонат світу з хокею в першому дивізіоні.
Читайте також: Росію стерли з історії хокею. РФ не вказали у списку найтитулованіших збірних чемпіонатів світу
Підопічні Дмитра Христича не зазнали жодної поразки у групі з Литвою, Естонією, Китаєм, Іспанією та Нідерландами. На турнірі українці закинули у ворота суперників 31 шайбу, а пропустили лише двічі.
Відео дня
Перше місце в дивізіоні IB дозволило нашій команді піднятися у дивізіон IA.
Журналіст NV Андрій Павлечко ексклюзивно поспілкувався з наймолодшим гравцем збірної України на цьому чемпіонаті світу Олексієм Дахновським. Захисник розповів, як команда святкувала перемогу на турнірі, який матч видався найскладнішим та хто в юному віці закохав його в хокей.
— Збірна України виграла чемпіонат світу з хокею у першому дивізіоні. Що відчували після перемоги над Литвою в останньому матчі?
Я думаю, було відчуття виконаної роботи. Це те, що всі від нас очікували, те, що ми повинні були зробити. Без цього наш шлях на чемпіонаті не вважався б успішним. Було відчуття виконаної роботи відчуття та досягнення того, для чого ми туди приїхали.
— Що відбувалося у роздягальні збірної після перемоги над Литвою?
Переможна роздягальня — це завжди приємно, бо багато виграних фіналів в житті не буває. Були урочисті промови, привітання, фотографії з кубком — звичайна переможна роздягальня.
Фото: ФХУ
— На правах наймолодшого гравця збірної брали собі слово?
Вітало керівництво і тренери, а гравці тільки приймали привітання.
— Пізніше зібралися відсвяткували з командою тріумф десь у ресторані?
На жаль, у нас не було такої можливості, бо це була остання гра на турнірі, вона була вечірня. Після гри була церемонія нагородження, фотографії, а це дуже довго було. Ми пізно виїхали з арени, пізно приїхали в готель. Могли зібратися лише в готелі в номерах: посидіти та поспілкуватися, а в ресторан піти не вийшло.
— Гравці одразу розʼїхались по домівках, по клубах?
Так, ми зранку одразу розʼїхались. Я, Олексій Ворона та Ігор Мережко о пʼятій ранку вже на таксі їхали в аеропорт Вільнюса.
Фото: ФХУ
— Проти кого був найскладніший матч особисто для вас?
Матч проти Литви. Вони грали на високих швидкостях. Було відчуття, що це фінал: повні трибуни, галас. Це відчуття трішки тиснуло на початку гри, що потрібно було переграти у себе в голові. Крім суперника також потрібно було змагатись із собою. Так, матч з Литвою був найважчим.
— А як ви налаштовувались на вирішальний матч проти Литви?
Ми намагалися менше думати про те, що це вирішальний матч й просто виходити та грати у свою гру. До цього ми всі попередні матчі виграли, тому намагаєшся нічого не змінювати, а готуєшся, як до попередньої гри. Я намагався не накручувати себе, не думав про матч до виходу на лід та не зациклюватися на тому, що це фінал, бо так можна перегоріти.
— Як оціните свої виступи на цьому ЧС, задоволені собою?
Я б не сказав, що задоволений. Мені б хотілося краще, хочу приймати можливо десь кращі рішення, швидше робити все, це попереду, працюю над цим. Так, були позитивні моменти, де гарно грав, однак десь помилявся. Мені того, що в мене є — мало, тому мені хочеться більше від себе вимагати.
— Який епізод на Чемпіонаті світу вам найбільше запам’ятався з вашою участю?
Непоганий епізод був, коли в матчі з Китаєм я віддав гольову передачу Олександру Пересуньку, він вийшов віч-на-віч з воротарем і забив. Це було моє перше очко на чемпіонаті світу.
— Потім він подякував вам за цей пас?
Та ні, це просто не так, що щось особливе, щоб він мені дякував, це моя робота. Він відкрився там, де повинен був відкритись, я віддав туди, куди повинен був віддати. Він просто завершив свій момент. Зазначу, що я не задоволений реалізацією своїх моментів, бо в мене їх було багато, а жодного не вдалося реалізувати. Це ще один аспект, над яким треба працювати.
Фото: ФХУ
— Скільки шайб, за вашими підрахунками, ви могли закинути на чемпіонаті світу?
Дві-три точно, але вже вийшло, як вийшло. Я туди не шайби закидати приїхав, я приїхав туди вигравати, але реалізацію потрібно вдосконалювати.
— Матч проти Іспанії, яка зайняла передостаннє місце у групі, видався теж ледь не найскладніший на турнірі. Чому так? Десь розслабились після розгромів над Естонією, Нідерландами та Китаєм?
Я б не сказав, що ми розслабилися після розгромів, але можливо зіграло десь роль те, що це був четвертий матч на турнірі й другий поспіль. Звичайно, цим не можна виправдовуватись, але й Іспанія грала дуже добре. Вони поставили таку іспанську оборону. Ми тримаємо шайбу в зоні нападу і, наприклад, я дивлюсь, намагаюся знайти лінію кидку, а там перед воротами п’ять людей гуртом стоять і ловлять на себе шайби. Вони взагалі дуже налаштовані на нас вийшли. Вони кидалися під кожен кидок, намагалися ловити на себе, щоб ми якомога менше доводили до воротаря. Це дало свої плоди. Виникли невеличкі проблеми з реалізацією, з відкриттям рахунку, але все ж таки ми змогли зібратися і зробити те, що повинні були зробити.
— Що тоді перед третім періодом сказав головний тренер?
Він не казав нічого особливого, просто сказав, щоб ми виходили й просто продовжували робити свою роботу, виконували завдання і все. І тоді все на нас вийде. Так і вийшло. Ми почали грати по завданнях і довели цю гру до кінця з позитивним результатом.
Фото: ФХУ
— Цей чемпіонат світу став для вас дебютним у складі Національної збірної України. Відчували мандраж перед першим виходом на лід?
Напевно, ні. Я б сказав, зі свого досвіду, що навіть у молодіжних чемпіонатах світу мандраж на позиції лідера набагато більший, ніж на позиції дебютанта збірної. Не знаю, як так, але, напевно, це якийсь психологічний аспект, що на позиції лідера ти відчуваєш набагато більший тиск, ніж на позиції новачка.
Я б не сказав, що таке було. Просто було відчуття захвату і задоволення, що я на чемпіонаті світу. Як на мене, це найкраща частина сезону. Ти взагалі зустрічаєшся з усіма своїми, можна сказати, найближчими хокейними друзями. Ви разом граєте і представляєте країну. Тому було більше відчуття захвату від того, що нарешті після довгого збору, після тривалої підготовки, після такого довгого непростого сезону, нарешті ось цей момент настає — виходиш і граєш за збірну.
— Ви зараз наймолодший грає в збірні України. Немає в команді серед партнерів твоєї певної травлі: принеси, подай?
Ні, травлі немає. Іноді можуть якісь жарти проскакувати. Те, що я за датою народження наймолодший, це не означає, що я один молодий в команді. А так те, що принеси, подай, шайби позбирати, десь допомогти персоналу, коли ми кудись переїжджаємо, допомогти занести якісь командні речі в автобус, то це нормальна практика. Цим молоді гравці займаються, і в збірних, і на клубному рівні. Всюди так, що молоді допомагають десь щось принести, десь позбирати шайби. Зараз це я, а через декілька років нові молоді прийдуть і будуть цим займатися. Думаю, нічого особливого в цьому немає.
— На чемпіонаті світу у вас була якась особиста підтримка? Можливо, рідні приїжджали, батьки, дівчина?
На жаль, ні, не вийшло у них приїхати, бо остаточний склад оголосили аж за день-два до початку чемпіонату. Не встиг і для дівчини купити квитки. Для батьків також з України їхати, це дуже далекий і важкий шлях, до якого треба було підготуватися. Тому цього разу все було так спонтанно. На жаль, не вийшло у них приїхати. Я знаю, що вони б дуже хотіли бути зі мною поряд в цей момент дебюту. Вони б хотіли бути поруч і дивитися в живу, але вже вийшло, як вийшло. Незважаючи на те, що в них не вийшло приїхати, все одна підтримка від них була шалена. Я не знаю, вони в якихось моментах морального спаду неймовірно сильно підтримували. Також, коли ми виграли, я одразу після командної фотографії побіг за телефоном дзвонити дівчині, батькам, всім, щоб максимально було враження і відчуття того, що вони тут зі мною зараз.
— Яка реакція була у батьків, коли вони дізнались про ваш виклик у збірну?
Вони дуже зраділи, бо цього чекав дуже. Чекав цього телефонного дзвінка. І в той момент так вийшло якраз, що мама була зі мною поруч. Ми з нею разом сніданок готували. І мені зателефонував якраз в той момент тренер збірної й запросив мене на ці збори. І так, це було дуже приємно, для батьків дуже неочікувано. Вони дуже зраділи за мене. Одразу почав підтримувати, казати: «давай, це те, для чого ти працював. Просто продовжуй працювати, ні в якому разі не думай, що ти вже чогось досяг, що ти лише на збори викликали. Просто продовжуй робити те, що робиш, свою справу».
— Було якесь святкування серед рідних?
Ні, нема чого святкувати. Виклик — це що не означає, що ти потрапив до складу, і не означає, що ти поїдеш на чемпіонат світу. Тож, не було.
— Хокей — не найпопулярніший вид спорту в Україні. Чому ви обрали саме цей вид спорту?
Це дуже цікава історія. Мені розповідали батьки. Так вийшло, що коли я ще не народився, вони вже на мене чекали. Ще не зрозуміло було, буду я хлопчиком чи дівчинкою. І мій тато якось в один момент сказав, що байдуже, хто це буде, хлопчик або дівчинка — буде хокеїстом. Ось так якось і вийшло. Тато завжди, наскільки я пам’ятаю, з дитинства підігрівав цю тему з хокеєм, що треба віддати, спробувати. Завжди, я пам’ятаю, часто ходили на ковзанки. Він вчив мене кататися. Потім, коли мені було вже п’ять років, ми більш серйозно про це почали розмовляти. І напевно переломним моментом стало, що в один момент мій хрещений батько подарував ковзани, ключку та рукавички. І це стало таким поштовхом. Це він мені на Святого Миколая в грудні подарував, а вже в лютому я пішов на свої перші тренування.
— Батько, я так розумію, є великим шанувальником хокею, так?
Так, батько все життя дуже любив хокей з дитинства і сам займався хокеєм. Але, напевно, не на стільки на професіональному рівні. Просто, я так розумію, він дитячо-юнацьким школам займався, був воротарем. І в нього навіть непогано виходило, але чомусь він не пов’язав свою подальшу долю з хокеєм. Ну, пов’язав, як ми бачимо, але не особисто через себе.
Фото: ФХУ
— Можливо, ви хотіли чимось іншим займатись в дитинстві?
Та я не знаю, коли батько почав, як я казав, підігрівати цю тему в сім'ї, що хокей — це круто, і мені почав показувати, що таке хокей, як дорослі чоловіки в НХЛ грають, як вони купу грошей за це отримують, і там взагалі купа фанатів ходить, купа прихильників. Люди займаються тим, що люблять, своєю найулюбленішою справою, і ця справа їх годує. Я так дивився на це, це ж просто мрія на життя, бути крутим хокеїстом, щоб отак от було, як у тих чоловіків на телевізорі, щоб на такому високому рівні грати, щоб твоє ім'я скандували на стадіоні, якось так воно з дитинства було мрією. А так, щоб якимось іншим стати, напевно, не замислювався про це.
— А хто з НХЛ вас мотивував не опускати руки і йти до своєї мети? Можливо у вас був кумир?
Я б не сказав, що прямо була якась окрема людина. Та й в тому віці, коли я був зовсім малим, я уявлення не мав, хто там грає, як їх звуть. Просто дивився, що вони грають і круто. Так, щоб особистий якийсь приклад, не знаю, Ерік Карлссон мені дуже подобався. Я пам’ятаю, коли ми їздили на турнір в Канаду з Крижинкою, на найкращий дитячий турнір взагалі, який є в принципі. І так вийшло, що ми побували на матчі Оттави Сенаторс, і Ерік Карлсон тоді ще там грав. І я так подивився на нього, мені дуже сподобався за стилем гри, що він такий атакувальний захисник, що він дуже багато моментів створює, він мені якось запав в око, і мені дуже цікаво було за ним дивитися і його так ставити собі в приклад. Потім трохи пізніше, як це сказати, на радарах з’явився Кейл Макар. Вони були прикладами, в їхньому напрямку треба рухатися. Якщо брати за мету стати гарним хокеїстом на позиції захисника, то це треба туди, в ту сторону реагувати.
— Ви намагались копіювати їхній стиль гри?
Так, напевно, якийсь просто підглядав, як вони в якихось моментах діють, і ставив себе просто на їхнє місце, і просто намагався це запам’ятати, щоб і десь спробувати на тренуванні, можливо, в тому льоду, коли ніхто не атакує, спробувати якийсь рух, можливо, передачу якусь, якийсь фейковий рух, щоб потім якийсь момент створити, щоб воно на підсвідомому рівні залишилося, і в наступній ситуації, коли я потрапив в таку ситуацію в грі, я якось автоматично так вже робив. Бо, напевно, якщо вони грають в НХЛ, вони там кожен у своєму часі найкращі захисники, то, напевно, вони щось в цьому розуміють. Напевно, не просто так вони там грають.
— Мрієте потрапити в НХЛ в майбутньому?
Звичайно. Кожна людина, яка грає в хокей, не в Національній хокейній лізі, я впевнений, що мріє там бути. Напевно, мрія, заради якої люди починають займатися хокеєм, це грати в NHL.
Фото: ФХУ
— Як почувається український хокей в умовах війни проти Росії?
На жаль, ця війна дуже сильно похитнула не тільки хокей, а взагалі всю країну, і все, що в державі відбувалося. Але я вважаю, що найголовніше — це те, що ми, не дивлячись на те, що у нас прилітають ракети по стадіонах, на те, що у нас багато льодових арен або зруйновані, окуповані, ми все одно продовжуємо розвивати нашу хокейну мрію. Продовжується національний чемпіонат. Можливо, він так трошки слабший, ніж був до війни, але все одно він є, це найголовніше. Молодіжні чемпіонати також існують, і дітям, які залишилися в Україні, є де розвиватися: збірні команди на кожному рівні — U-18, U-20, національна. Вони вступають з самого початку війни, показують гарні результати. U-18 піднялася в класі й ледь не потрапила до еліти в цьому році. Національна збірна також виграла спочатку олімпійську кваліфікацію, тепер піднялася в дивізіоні. Я вважаю, що це дуже важливо.
Дуже важливо заявляти про те, що Україна все ще бореться, все ще на всіх рівнях продовжує свою боротьбу. В тому числі ми продовжуємо виступи на міжнародних аренах. Це, я вважаю, дуже важливо. Також в якомусь плані завдяки цій жахливій війні, шкода, звичайно, що саме за такої причини, але хай там як, на нас почали звертати багато уваги, і в тому числі на український хокей. Дуже багато західних клубів, медіа, взагалі всіх, хто може звертати увагу, всі почали звертати увагу на те, що є в Україні хокей, і що він на гарному рівні. Українські хокеїсти можуть спокійно грати на високому рівні в європейських чемпіонатах, і що наші молодші хокеїсти, наприклад, хто грає в U-16, в U-18, вони можуть, виявляється, бути найкращими бомбардирами в заокеанських лігах. Війна — це, звичайно, жахливо, але навіть в цих умовах ми намагаємося робити якомога більше і якнайкраще для розвитку нашого хокею і спорту в нашій країні в цілому.
— А яким ви бачите український хокей років 5−10?
Тут бачення очевидне, і це зараз являється нашою метою і задачею на найближчі роки — це повернення збірної України до еліти світового хокею, тобто елітного дивізіону чемпіонату світу. А також хотілося б, щоб якомога більше наших гравців грали на високому рівні в топових чемпіонатах і складали гарну конкуренцію.
— От російські спортсмени не хочуть їхати на Олімпійські ігри в нейтральному статусі. Як ви ставитесь до того, що їх взагалі допускають до міжнародних змагань?
Не хочуть їхати — хай не їдуть. Ніхто особливо не засмутиться. А те, що в нейтральному статусі, з прапором, без прапора, те, що вони вступатимуть, це не робить їх неросіянами, не робить їх невідповідальними за те, що зараз відбувається, за своє мовчання або хтось за свою підтримку навіть російської пропаганди, російської цієї жахливої політики, ведення війни проти нашої країни. Я вважаю, що це жахливо і не можна допускати її до змагань, тому що спорт — це дуже важлива складова в кожній країні, а особливо в Росії з їхньою пропагандою. Через спорт також можна нести їхню ко**ену повістку в маси, про те, що спорт поза політикою, але при цьому ж їхні атлети, хто в армії служить, хто марширує на парадах, хто просто підтримує, донатить на їхнє «СВО». Я вважаю, що допускати їх до змагань — це неправильно. Навіть якщо взяти, як вони там плачуть, що це нечесно, що їх не допускають, вони всього лише мірні люди, не підтримують війну, а що можемо зробити? До прикладу, вони не можуть брати участь у якихось змагань через те, що їх не допускають, а наші атлети не можуть брати участь у змаганнях через те, що в нас ракета прилетіла в якийсь льодову арену або в якийсь спортзал, де вони тренуються у звичайних умовах і готуються до цих змагань. Ось різниця.
— Вам доводилось протистояти росіянам вже під час повномасштабного вторгнення?
Здається, так, доводилося. В одній з команд в U-20, наскільки я знаю, є росіянин і також в Екстралізі, я в минулому сезоні грав, одну гру мене підключили за дорослу команду в Кошице, проти двох російських легіонерів.
Фото: ФХУ
— Стежите ще за якимись видами спорту, крім хокею?
Так, намагаюся стежити, особливо зараз в міжсезонні. Є оця коротка перерва, два тижні буквально, перед тим, як почати готуватися до наступного сезону. І хочеться максимально якось абстрагувати себе трошки на цей проміжок часу від хокею. Я намагаюся мінімально взагалі робити все, що пов’язано з хокеєм, мінімально дивитися, мінімально слухати про хокей. В соцмережах слідкую за НБА, також за Формулою-1 слідкую. Час від часу перевіряю, хто там виграє, які команди в НБА в плей-офф далі проходять. Дивлюся якісь хайлайти з ігор, з перегонів, от таке. І сам намагаюся, окрім того, що слідкувати, намагаюся якось займатися різним видом спорту зараз, у вільний час, коли на вулиці трошки погода дозволяє, коли трошки сонце заходить, то намагаюся виходити в баскетбол пограти трошки, трошки м'ячик позакидати.
— У футболістів є багато забобон: хтось виходить на поле з правої ноги, хтось не голиться перед матчами. Які є забобони в хокеїстів?
Я думаю, що у хокеїстів може бути навіть більше забобонів, ніж у футболістів. Ну це також, я думаю, для кожного індивідуально, кожен придумує собі сам, в що вірити, в що не вірити. У мене, наприклад, один забобонів — це не розказувати свої якісь забобони. З таких, що можна розказати, це, наприклад, під час чемпіонату світу, у день перед турніром я голюся ввечері й вже до кінця не зачіпаю бороду. Я дуже не люблю, коли хтось торкається моєї ключки або переступає через неї. Якщо хтось ненавмисно переступив через ключку, я завжди прошу переступити назад, потім приберу і нехай проходить собі спокійно. Але взагалі, я думаю, ще багато таких дрібниць. Але найбільше таке, що я люблю — це, поки виграємо, поки все працює, то не треба нічого змінювати. Я намагаюся все робити так, як, наприклад, ми вчора виграли, і сьогодні знову грати. Я буду намагатися їсти те ж саме перед грою, що вчора, так само готуватися до гри, так само розминатися, все те ж саме робити. Бо поки працює, то міняти не треба, — сказав Дахновський.
Читайте також: «Ловили горобців, щоб з'їсти». Як комуністи знищили золоте покоління чехословацького хокею
Раніше ми писали, що чемпіони світу з хокею в першому дивізіоні емоційно заспівали гімн України.
Редактор: Андрій Павлечко Читати далі
