Автор: Анна Павленко
В умовах війни українським регіональним медіа, що користуються довірою місцевих мешканців, доводиться боротися за своє існування. Як це вдається газеті Ворскла, що виходить у Великій Писарівці на Сумщині і незабаром відсвяткує своє 100-річчя, NV розповів її головний редактор Олексій Пасюга.
Попри близьке розташування до кордону із РФ — лише 8 км — селищу Велика Писарівка, що на Сумщині, в лютому 2022 року пощастило уникнути окупації. Тоді російські війська увійшли до населеного пункта, але вже за тиждень ЗСУ його звільнили. Після чого громада перетворилася на сіру зону.
Відео дня Читайте також:
Найважчі удари після деокупації області. РФ нищить Сумщину шквалом вогню і авіабомб: що відбувається і чи є ризик нового наступу
«На одній вулиці можна було побачити наш БТР, а на іншій вулиці – БТР росіян», — згадує Олексій Пасюга, головний редактор місцевої газети Ворскла.
Тоді селище не мало звичного транспортного сполучення, адже дороги прострілювалися. Друкарні не працювали, як і Укрпошта. Тож випуск видання припинився. Але в березні головному редактору розповіли: в сусідньому селі на самому кордоні з РФ люди без інтернета, українських радіо й телебачення під дією російської пропаганди вже переконані, що Харків захоплено, а Київ майже впав. І журналісти прийняли рішення друкувати Ворсклу форматом А4 на звичайному принтері.
«Вийшов такий собі бойовий листок, — каже Пасюга. — Силами волонтерів і працівників сільради, які везли через підірвані мости ліки та харчі нашим землякам, ми передавали цей роздрукований аркуш, щоб люди знали, що діється в світі».
Протягом півтора місяця редакція видала й розповсюдила чотири випуски такої «неформатної» газети. Коли в селищі відновили інтернет, журналісти почали пересилати своє видання до сусідніх сіл, де його також роздруковували й поширювали. Допомагала навіть поліція: вже після друку першого випуску в принтері закінчилася фарба, розповідає Пасюга, тож працівники поліції їздили замінованими дорогами до Богодухова Харківської області заправляти картридж.
Редакція газети Ворскла працює над першим випуском "бойового листка". Березень 2022 року, селище Велика Писарівка / Фото: DR
Головред досі згадує щемливий відгук однієї з читачок. В березні 2022-го місцева бабуся без будь-яких сподівань зазирнула до своєї поштової скриньки і знайшла там бойовий листок Ворскли. Пізніше вона зателефонувала до редакції й розповіла, що тоді заплакала й відчула: «якщо редакція тут, якщо виходить газета, значить ми переможемо, значить Україна подолає ворога », — згадує Пасюга.
Виживання в умовах війни — рецепт Ворскли
Газета Ворскла — одне з найстаріших видань України, що в серпні цього року святкуватиме 94-річчя. Іще за радянських часів у фокусі газети були люди сумського краю та місцеві новини. Саме це, на думку Пасюги, дозволило їй зберегтися до цього часу, адже сила місцевого видання — у відчутті близькості до читача.
У 1992 році Ворскла отримала свою теперішню назву, за назвою річки, що протікає через Велику Писарівку. Тоді колектив газети, що колись нараховував понад 15 людей, скоротився до семи. А із початком повномасштабного російського вторгнення у виданні залишилося всього четверо співробітників, один із яких тепер служить в ЗСУ, а ще один працює віддалено. До 24 лютого 2022 року Ворскла виходила двічі на тиждень, утім тепер перетворилася на тижневик на восьми сторінках.
Співробітники газети Ворскла – Пасюга Олексій, Пасюга Наталія та Тягленко Олена – біля будівлі редакції / Фото: DR
«Звичайно, маємо проблему з кадрами, — визнає Пасюга. — Можна дистанційно писати — талановито, багато, але тут потрібна фізична присутність, зокрема і для розповсюдження газети — не кожен готовий везти газету в пʼятикілометрову зону.»
Якщо іще когось із редакції призовуть, газета може зникнути, визнає головред. При цьому маленькі місцеві видання не мають можливості бронювати людей. В Міністерстві культури та інформаційної політики цю проблему пообіцяли розглянути, але до того часу іще частини місцевих газет може не стати, побоюється Пасюга.
Головний редактор розповідає, що з лютого 2022 року в них відчутно скоротилася база передплатників. І основною причиною називає не виїзд місцевих мешканців у більш безпечні регіони, а проблему з доставкою. Нині розповсюдженням двох третин тиражу газети — а це 1,4 тис. примірників — займається сам Пасюга. Частину з них він, за домовленістю із власниками магазинів, залишає в торгових точках, повідомляючи про це передплатникам.
Читайте також:
СБУ перевірить інформацію про спробу мобілізувати журналіста Слідство.Інфо через розслідування
«На блокпостах доводиться кожного разу пояснювати військовим, чому я їду в прикордоння Великої Писарівки — що я редактор і везу тираж газети», — посміхається головред.
Передплата ж через Укрпошту, хоча й дорожча — 800 грн на рік замість 500 грн на рік через редакцію, але розчаровує читачів, скаржиться Пасюга. Адже поштовий оператор не виконує своїх зобовʼязань — не доставляє газети за адресою передплатника, а натомість може залишити непідписані екземпляри в сільраді або й узагалі в сусідньому селі. Це змушує читачів відмовлятися від передплати.
«Ми самостійно доставляємо газету туди, де є наші земляки: в Богодухів Харківської області, Грунь Охтирського району, Малу Павлівку Охтирського району і Охтирку, — перераховує Пасюга. — Тобто туди, куди їх організовано евакуювали, або куди вони самі масово переїхали за 30−50 км від дому».
Саме широка географія розповсюдження Ворскли, на думку Пасюги, допомогла виданню встояти в умовах війни. Газету вже довгий час передплачують не лише у великописарівській громаді, але й у сусідній кириківській, а також в Охтирці, де чотири місцевих видання не змогли пристосуватися до роботи в умовах війни й закрилися, розповідає Пасюга.
Читайте також:
Вперше з початку великої війни. Журналістам дозволили повернутися до роботи у приміщенні Ради, але з обмеженнями
Життєво важливою стала й підтримка Національної спілки журналістів України (НСЖУ), що знайшла грантове фінансування, навчила створювати відеоконтент і допомогла придбати для цього обладнання.
Та попри це, брак фінансування залишається найболючішою проблемою видання, визнає головний редактор. Із початком повномасштабного вторгнення Ворскла втратила рекламодавців. Бізнес в регіоні практично зупинився, тож навіть прості оголошення «продам-куплю» майже зникли. Різко скоротилася й улюблена рубрика читачів місцевих газет «Привітання та співчуття», додає Пасюга, адже люди відчули фінансову скруту.
«Зараз наша найбільша проблема — це гроші на заробітну плату, — каже він. — Раніше передплата покривала собівартість на 35−40%, а решту ми заробляли рекламою й оголошеннями. Та тепер дохід від рекламних оголошень зник, а передплата значно впала».
Та попри брак коштів отримувати фінансування від держави головред не хотів би. Ворскла, за його словами, завжди намагалася бути незалежним виданням і не розміщувала замовні матеріали. Єдиною корисною допомогою від держави, каже Пасюга, був би вплив на Укрпошту задля сумлінної доставки газети передплатникам.
Читайте також:
Росіяни зламали сигнал StarLightMedia та Інтера й транслювали парад на честь 9 травня у Москві
Газета про людей і для людей
Головною рубрикою Ворскли головний редактор називає розповіді про людей рідного краю. «Неважливо, де вони є: на фронті, волонтери, прості працівники, пенсіонери, діти, дорослі – всі, хто працює тут, хто прославляє рідний край. Це наша головна тема,» — каже він.
Газета також друкує аналітику до останніх новин. І чимало пише про загиблих воїнів. «Це завжди складна тема, але українці мають знати своїх героїв», — переконаний Пасюга.
Місією ж Ворскли він уважає протидію російській пропаганді. Адже в регіоні немає сильного сигналу для телевізійних каналів і практично не чути українського радіо. А боротися із російським сигналом, що є потужним і якісним за прийомом передачі, неможливо, констатує медійник.
«Проста людина дивиться те, що якісне», — констатує він.
У прикордонні Сумщини працює російське радіо і телебачення, і так уже багато років
При цьому, окупанти добре розуміють важливість преси, і зокрема місцевої. За словами Пасюги, нині у місцевих газетах сусіднього Грайворонського району РФ працює стільки ж персоналу, скільки у Ворсклі за радянських часів. «У прикордонні Сумщини працює російське радіо і телебачення, і так уже багато років, — каже Пасюга. — Багато років вони промивали мізки нашим землякам, але до кінця не промили.»
Адже коли наприкінці лютого 2022 року російські війська ненадовго зайшли до Великої Писарівки, на центральну площу вийшли місцеві мешканці з прапорами. А вже за тиждень селище звільнила 93 бригада ЗСУ.
Головред газети Ворскла Олексій Пасюга, поліцейський, що займається евакуацією, та мешканець Великої Писарівки на фоні розбомбленої поліклініки. Березень 2024 року / Фото: DR
«Після того, як ворогів вибили, Велику Писарівку почали знищувати цілими вулицями, — згадує Пасюга. — З того часу обстріли різної інтенсивності не припинялися, а в березні 2024-го центр Великої Писарівки було повністю знищено — в тому числі редакцію».
Тоді з Сумщини на територію РФ увійшли російські добровольці з легіону Свобода Росії, а далі на громаду посипалися КАБи — близько 300 за тиждень. «Можливо, це була певна помста, — вражений рекордною інтенсивністю обстрілів Пасюга. — Але, думаю, це скоріше було для того, щоб знищити ці війська [російських добровольців], щоб залякати, щоб більше не заходили. А ми стали заручниками цієї ситуації. Але так потрібно для перемоги».
Після масованих березневих обстрілів у великописарівській громаді із 11 тис. мешканців залишилося лише 4 тис., а в самому селищі – близько 500. Працювати там стало небезпечно. Тоді співробітники Ворскли вирішили переїхати до Охтирки. Хоча від 24 лютого 2022 року й до цього моменту працювали у 8 км від кордону з країною агресором.
Один із кабінетів редакції газети Ворскла після російського обстрілу в березні 2024 року / Фото: DR
На новому місці знайти для редакції власне приміщення їм досі не вдалося. «Ми шукаємо, але все дорого», — каже Пасюга.
Час від часу він із колегою навідується до Великої Писарівки, аби навести хоч якийсь лад у редакції. Нині в приміщенні зруйнований дах, вибиті вікна, понищені меблі, розтрощена апаратура.
«Ми хочемо підготувати хоча б одну кімнату для себе, щоб, якщо все буде добре, було куди повернутися і працювати в рідному селищі, — зізнається Пасюга. — Тому що людям це потрібно. Вони мають мати свій осередок не десь в Охтирці чи Богодухові, вони мають знати, що редакція тут. Тоді більше довіри, інакше працювати неможливо».
Читати далі
