Путін мовчазно визнав, що Крим не є частиною Росії

Очевидна непослідовність публічної позиції Кремля щодо нападів на російську територію має низку практичних наслідків для подальшого ведення війни

Минулого тижня Україна здійснила важливий дипломатичний прорив, отримавши від ключових союзників дозвіл на нанесення ударів по території Росії з використанням західної зброї. Реакція Росії на цю епохальну новину межувала з істерикою: безліч кремлівських чиновників і пропагандистів засуджували Захід і обіцяли страшну помсту.

Відео дня

Володимир Путін передбачувано виступив із заявою, оприлюднивши ще одну тонко завуальовану ядерну погрозу, яка стала його візитною карткою. Виступаючи в Ташкенті, Путін попередив європейських лідерів про «серйозні наслідки», а потім нагадав їм про їхню власну вразливість. «Вони повинні пам’ятати, що їхні країни маленькі і густонаселені, і з цим фактором потрібно рахуватися, перш ніж говорити про нанесення ударів углиб російської території», — прокоментував він.

Відповідь близького союзника Путіна і колишнього президента Росії Дмитра Медведєва містила ще відвертішу ядерну погрозу. Медведєв, який нині обіймає посаду заступника голови Ради безпеки Росії, заявив, що для західних лідерів було б «фатальною помилкою» вважати, що Росія не готова застосувати ядерну зброю проти України або окремих країн — членів НАТО. «Це, на жаль, не спроба залякування або ядерного блефу», — заявив він.

Використання Росією ядерного шантажу, звісно, уже не викликає особливого здивування. З перших днів вторгнення в Україну Путін часто брязкає ядерною зброєю в рамах ширших російських зусиль зі встановлення так званих червоних ліній і підриву підтримки України з боку Заходу. Проте цей останній приклад ядерних хвастощів заслуговує на пильнішу увагу, оскільки він мимоволі дає змогу зрозуміти політичні реалії, які стоять за піднесеною імперською риторикою Путіна про завоювання й анексії.

Шанси настання ядерного апокаліпсису сильно перебільшені

Згадуючи «маленькі і густонаселені країни», Путін вочевидь сподівався залякати своїх опонентів і дати зрозуміти, що застосування західної зброї на території Росії — це головна «червона риска» для Кремля. Але, за логікою самої Росії, цю конкретну червону лінію вже було перетнуто сотні разів. З 2022 року Україна регулярно застосовує західну зброю в окупованих українських регіонах, які, за словами Путіна, тепер є частиною Росії, не викликаючи жодної помітної ескалації з боку Москви. Схоже, що в новій Російській імперії Путіна деякі місця є більш російськими, ніж інші.

Офіційно, принаймні в Москві, немає жодних розбіжностей із приводу статусу українських регіонів, на які претендує Кремль. Згідно з російською Конституцією, Луганська, Донецька, Запорізька та Херсонська області України, а також Кримський півострів тепер є частиною Російської Федерації. Росія проголосила «повернення» Криму в березні 2014 року, лише за кілька тижнів після блискавичного військового захоплення півострова, який ознаменував початок вторгнення Росії в Україну. Зовсім недавно Путін оголосив про «анексію» ще чотирьох українських областей під час пишної кремлівської церемонії, що відбулася у вересні 2022 року.

Строго кажучи, з технічного погляду всі п’ять українських областей, які зазнали односторонньої російської «анексії», повинні тепер перебувати під таким самим захистом, що й інша частина путінської території. Однак на практиці вже давно очевидно, що Москва не має наміру розширювати свою ядерну парасольку, щоб охопити ці регіони, або навіть намагатися нав’язати свої червоні лінії щодо використання західної зброї.

Битва за Херсон особливо яскраво демонструє розрив у довірі між російською риторикою і російською реальністю. Єдина регіональна столиця, захоплена під час усього російського вторгнення, Херсон, був звільнений у листопаді 2022 року, менш ніж через два місяці після того, як Путін оголосив, що він «назавжди залишиться російським». Замість того щоб натиснути на ядерну кнопку, Путін відреагував на цю прикру невдачу, наказавши своїм розбитим військам тихо відступити за Дніпро.

Битва за Крим, що розвивається, мабуть, іще показовіша. Понад десять років Путін наполягає на тому, що окупований український півострів тепер є частиною Росії, і відкидає всі спроби обговорити його статус. У цей період захоплення Криму стало, мабуть, найважливішим елементом національного наративу сучасної Росії; його стали розглядати за найбільше досягнення за весь час правління Путіна, і багато хто вважає його символом повернення країни на вершину міжнародних відносин. Це офіційне російське шанування Криму спочатку переконало багатьох на Заході вважати атаки на півострів забороненими, але вони не змогли утримати Україну.

З перших місяців війни Україна атакувала російські війська в Криму всіма доступними видами зброї, зокрема наданими західними союзниками. Ракети, поставлені Заходом, зіграли центральну роль у битві за Крим, дозволивши Україні методично знищувати російські системи ППО по всьому півострову і топити численні російські військові кораблі. Найгучніша атака сталася у вересні 2023 року, коли Україна за допомогою західних крилатих ракет розбомбила і частково зруйнувала штаб-квартиру Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Якщо Херсон був ганьбою для Путіна, то цей удар став дуже особистим приниженням. Що особливо важливо, це не призвело до Третьої світової війни. Натомість Путін вивів більшість своїх військових кораблів, що залишилися, з Криму у відносну безпеку російських портів.

Очевидна непослідовність публічної позиції Кремля щодо нападів на російську територію має низку практичних наслідків для подальшого ведення війни. Вона підкреслює рухливість російських «червоних ліній» і зміцнює думку про те, що Москва прагне насамперед використати страх Заходу перед ескалацією, а не встановлювати будь-які реальні кордони.

Жоден відповідальний західний лідер не може дозволити собі повністю ігнорувати загрозу ядерної війни. Водночас стає дедалі очевиднішим, що невпинне брязкання ядерною зброєю Росії втрачає свою силу. Регулярно вдаючись до ядерних погроз, які ніколи не призводять до реальних дій, Кремль послабив усю концепцію ядерного стримування, і Росія тепер виглядає беззубою. Виходячи з досвіду останніх двох років, можна дійти висновку, що, хоча килимові бомбардування Кремля можуть змусити Путіна до якихось рішучих дій, цілеспрямовані атаки на російські військові бази і вогневі позиції через кордон з Україною навряд чи призведуть до будь-якої серйозної ескалації.

Очевидне небажання Кремля розглядати «анексовані» регіони України як цілковито російські прямо суперечить зусиллям самої Москви представити окупацію українських земель як незворотну. Хоча Путін любить порівнювати себе з Петром Великим і хвалитися «поверненням історично російських земель», він, вочевидь, не поспішає надати своїм українським «завоюванням» однозначні безпекові зобов’язання, які є найвищою ознакою суверенітету. Дійсно, через більш ніж десять років сотні тисяч російських громадян, які з 2014 року були переправлені в окупований Крим, безсумнівно, ставлять перед собою питання, скільки ще їм доведеться чекати, перш ніж Кремль нарешті вважатиме їх гідними захисту.

Територіальні амбіції Росії в Україні аж ніяк не «висічені в граніті», вони значною мірою опортуністичні і будуть розширені або звужені залежно від військової ситуації. Путін і його колеги часто закликають Україну прийняти «нові територіальні реалії», створені нинішньою лінією фронту війни, однак їхні дії слугують недвозначним сигналом про те, що майбутнє «анексованих» українських регіонів усе ще залишається предметом дискусій. Тим часом численні відступи з «історично російських земель», проведені путінською армією вторгнення з 2022 року, говорять про те, що шанси настання ядерного апокаліпсису сильно перебільшені. Це має допомогти західним партнерам Києва подолати саморуйнівний страх перед ескалацією та спонукати їх нарешті надати Україні необхідні інструменти, а також свободу дій, щоб завершити роботу з перемоги над Росією.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Читати далі