Віталій Портников
Журналіст
Завершення терміну повноважень українського президента, як і слід було очікувати, пожвавило і російських політиків, і російську пропаганду
Вона отримала можливість порівняти «легітимного» Путіна, який щойно пройшов через чергові вибори глави держави, і «нелегітимного» Зеленського, що «тримається за владу» навіть після того, як час його перебування на посаді глави держави добіг кінця. І це порівняння двох президентів та їхньої «легітимності», мабуть, один із найкращих прикладів нашого існування у світі постправди, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Відео дня
Тому що — ну що таке легітимність Володимира Путіна, навіть якщо говорити не про вибори 2024 року, а про вибори 2000 року і всі наступні вибори глави держави? Ми можемо з упевненістю говорити, що в жодних конкурентних виборах президента Росії Володимир Путін жодного разу не брав участі. Інтрига російських «виборів» була хіба що в тому, яких спойлерів підберуть Путіну, скільки відсотків голосів він отримає, яку кількість бюджетних грошей вдасться розпиляти учасникам «передвиборчої кампанії». Можна скільки завгодно довго переконувати, що росіяни просто люблять Путіна, але хотілося б поцікавитися — а чи була в них можливість «полюбити» когось іншого, за винятком Дмитра Медведєва, якого обрали за прямою вказівкою з Кремля?
За всі ці 24 роки Путін жодного разу не брав участі в дебатах учасників виборів президента Росії, йому жодного разу не довелося відповідати на незручні запитання конкурентів (яких не було), російська влада і російське суспільство завжди ставилися до виборів Путіна як до вистави, що не має жодного стосунку до демократії. А «обнулення термінів», проведення виборів на окупованих територіях і демонстративне знищення Олексія Навального напередодні «голосування» у 2024 році стали нагадуванням про те, що в цій виставі перестала брати участь сама російська влада, яка зрозуміла, що їй більше не потрібно дотримуватися навіть натяків на пристойність.
Легітимність влади — це коли за майбутнє відповідаєш ти сам
В Україні таких виборів, як у Росії, не було ніколи. Взагалі ніколи. Українські президенти перемагали у важкій конкурентній боротьбі навіть тоді, коли їхнє обрання могло здаватися справою вирішеною. З усіх керівників Української держави — починаючи з 1991 року — на другий термін зміг переобратися тільки Леонід Кучма, і то в обстановці жорсткого політичного протистояння.
Я добре пам’ятаю сам рівень дискусії, бо був ведучим телевізійної ночі після першого туру виборів 1999 року. Так, уже тоді було зрозуміло, що головні супротивники Кучми, як-от колишній спікер парламенту Олександр Мороз або колишній прем'єр Євген Марчук, до другого туру не пройшли, а в сутичці з комуністичним ватажком Петром Симоненком Кучма приречений на перемогу. І тим не менш у його конкурентів були власні політичні програми, а чинний президент шукав їхньої підтримки або хоча б нейтралітету напередодні другого туру.
Чи стикався Володимир Путін із чимось подібним? Але ж 1999 рік — це якраз той час, коли він став прем'єр-міністром і «наступником» президента Росії. В Україні за цей час змінилося п’ять президентів. У Росії — один з половиною.
Читайте також: 
Володимир Огризко Будьмо креативними. Хто має представляти Росію на саміті миру в Швейцарії
Саме тому в Україні зараз замислюються не про втрату Володимиром Зеленським легітимності, а про втрату українцями державності в разі поразки у війні з Росією. Хоч як це парадоксально звучить, але вибори президента України — якби їх провести в умовах воєнного часу, контролю влади над інформаційним простором і відсутністю умов для голосування для мільйонів людей у зоні бойових дій і за кордоном — були б не «виборами Зеленського», а ще одними «виборами Путіна». І якби Володимир Зеленський на них переміг би, це була б не перемога на виборах, а банальне пострадянське перепризначення, яке б не додало легітимності ні президенту, ні державним інституціям. І такі вибори не потрібні ні українцям, ні самому Зеленському, ні його можливим конкурентам.
Тому що за ці 33 роки громадяни України звикли брати участь у конкурентних чесних виборах — тих самих конкурентних чесних виборах, у яких практично ніколи не брали участь громадяни Російської Федерації. Легітимність влади — це не тоді, коли ти опускаєш в урну бюлетень і вважаєш, що за майбутнє твоєї країни і твоєї сім'ї відповідаєш не ти, а той, кого напевно буде «переобрано». Легітимність влади — це коли за майбутнє відповідаєш ти сам і наслідки твого вибору напевно позначаться і на тобі самому, і на твоїй країні, і на твоїх близьких. Саме тому про легітимність Володимира Зеленського зараз не замислюються ні його власні виборці, ні ті, хто вважав, що його обрання на пост глави держави може призвести до катастрофічних наслідків.
Це хвилює лише тих, хто ніколи не мав можливості проголосувати у своїй власній країні. Хто не знає, що таке альтернатива, і, отже, не знає, що таке легітимність.
Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Читати далі
