Жителі села Виноградне Чортківського району Тернопільської області згуртувались і добудовують дім для 34-річного українського військового Степана Коцюба, який втратив на війні обидві ноги і отримав поранення руки.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Степан Коцюб був мобілізований 6 травня 2023 року. Тоді зустрів працівників ТЦК біля сільського магазину і поїхав з ними проходити військово-лікарську комісію. Пройшов військовий вишкіл, потрапив у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду стрільцем.

Відео дня

Перше поранення отримав у червні 2023 року, однак продовжив службу. Вдруге був поранений на Куп’янському напрямку, де, каже, російські окупанти зосередили велику кількість як особового складу, так і техніки. У бліндаж, де перебували українські військові, потрапив снаряд противника. В результаті Степан втратив обидві ноги вище колін, отримав складний перелом лівої руки, осколки посікли йому спину, голову, розірвали внутрішні органи. Його фізичний і морально-психологічний стан, каже, були важкими.

www.radiosvoboda.org Фото: www.radiosvoboda.org

Наразі він має пройти довгий шлях протезування обох ніг, операцію на руці. Також потрібно буде навчитися ходити на протезах. Не так давно він освоював крісло колісне. Важко було навіть перевернутись і з ліжка пересісти у крісло. Нині вже вправно їздить.

«На початку тяжко було, повернутися не можеш, підсунутись не можеш. Але з часом я почав давати собі раду», — сказав військовий.

За словами Коцюба, ще татові батьки почали будувати цей дім.

«Я не пригадую, як заливали фундамент, але як мурували, то вже пам’ятаю. Мій тато помер у 2009 році, і я залишився з мамою. Моє село дуже дружнє. Я не думав, що стільки людей прийде, щоб копати криницю, проводити труби, стяжку робити», — сказав він, ледь стримуючи сльози.

Коли староста Зозулинців і Виноградне Надія Мандзюк дізналась про важке поранення односельця, то зрозуміла, що потрібно підтримати молодика не лише словами. Її хата розташована поруч із недобудованим будинком Коцюбів, і вона бачила щодня, як будівля руйнується дедалі більше з кожним роком.

Син із мамою проживали у старому домі. Василина Коцюб не могла зі своєї зарплати прибиральниці в клубі добудувати хату.

www.radiosvoboda.org Фото: www.radiosvoboda.org

«Ми зорганізувалися цілим селом. 9 березня всі прийшли — і почались роботи. Викопали криницю, кинули труби для питної води, підвели кабель. Тут абсолютно нічого не було. Почали підбивати стелю. Чоловіки штукатурили стіни. Під стяжкою постелили пінопласт, сітку. Це все гроші», — сказала Мандзюк.

За її словами, люди здавали гроші — і їх одразу ж не ставало, тому що дорогі будівельні матеріали.

«Я з упевненістю кажу, що мої люди найкращі. Щодня працюють чоловіки, вони вже поважного віку, бо багато хлопців на війні», — сказала Мандзюк.

Майстер Іван Ільницький розповів, що працює з іншими чоловіками якнайкраще, щоб створити гарні мало-помалу умови для пораненого односельця.

«А як можна інакше? Робилося, як має бути, як для себе. Я плачу завжди, як подумаю, що хлопець пройшов. У нас добрі люди і допомагають. Маємо ще досить роботи, але і все йде до завершення», — каже Ільницький.

Редактор: Дар’я Колесніченко Читати далі