Роман Мельниченко Психолог, експерт зі стосунків

Наш базовий соціальний інстинкт примушує нас залишатися частиною цілого попри все

Як позбутися негативних емоцій через вічні «срачі» в мережі або через те, що хтось в нашому демократичному суспільстві дотримується думки, діаметрально протилежної вашій?

Відео дня

Людині вкрай важко не відчувати себе частиною цілого. Але пастка сучасності полягає в тому, що ми не можемо бути «зручними», «своїми», частиною цілого з усім тим хаосом, у який ми вскочили завдяки інтернету та соціальним мережам, де присутні сотні тисяч індивідів.

Наш базовий соціальний інстинкт, який виник ще до початку розвитку свідомості, ще у стадного виду, примушує нас залишатись частиною цілого попри все. Адже інакше ми не виживемо. Тому ми переважно відчуваємо і безпеку, і сенси, коли ми поряд з іншими. І це ок.

Проблеми починаються тоді, коли ми «натягуємо» відчуття цілого на бажання тотальної єдності з групою понад 150 людей. Нам все одно неприємно, коли нас банять в групі плоскоземельників, хоч ми з ними й не згодні й нікого з них знати не знаємо особисто. А один коментар якогось бота в коментарях провокує сильніші переживання, ніж десять схвальних коментарів.

Наш мозок «мотивує» нас догоджати всім

І хоч наше виживання не залежить від того, щоб догодити «плоскоземельникам», чи боту з FB, чи просто неосвіченому дурню, який пише, що попало, та все одно наш мозок «мотивує» нас догоджати всім, або принаймні більшості. І якщо якась велика група людей починає на нас тиснути, або просто банити, або ще гірше — обмовляти, то виникає закономірний стрес.

Тим більше це актуально під час війни, коли виживання чітко пов’язане з тим, чи ти заодно з іншими. І навіть якщо просто зараз вам нічого не загрожує й ви у безпеці або відносній безпеці, єдність з іншими людиноподібними приматами здається критичною. Це основа. Це інстинкт.

Але ж ми люди. Всі наші інстинкти недорозвинені та ослаблені, а тому ми можемо частково їх контролювати.

Коли ви дивитеся на хвилі того, що несеться просторами соціальних мереж, і, буває, сильно включаєтеся і переймаєтесь, хочете комусь догодити, виправдатись або, навпаки, «вкусити», пам’ятайте: толку від того нуль. То не ваші 150 людей і близько, частина з них — боти, ще якась частина — нерозумні або токсичні люди, абʼюзери тощо.

Одні там кричать одне, інші — інше, одні — за, інші — проти, і здається, що якщо не зробити якийсь вибір, не стати на якусь сторону, то станеться щось критично негативне. Хочеться догодити всім або хоча б більшості, щоб пережити відчуття єдності, приналежності, одного цілого. Так знижується тривога буття, зменшується переживання вразливості і беззмістовність життя частково розчиняється через зливання з іншими. Ось чому ми часом потрапляємо в ці пастки безглуздих сперечань, а потім довго не можемо оговтатись, не розуміючи, чому нас так все це тригерить.

Що ми можемо зробити?

Зосередитись на «догоджанні» своїм 150 людям — трьом колам близькості. Саме від цих людей дійсно залежить наше життя, його якість, щастя і, найчастіше, виживання. Найголовніші люди в першому колі — це від двох до п’яти людей, які готові заради нас майже на все. Далі йдуть друзі, товариші, колеги — це, зазвичай, 10−15 людей. І третє коло, куди входять друзі друзів, товариші, ті ж колеги, сусіди та інші люди, яких ви знаєте на ім'я та трохи про них самих, їхні родини.

Читайте також: Роберт Таіббі Роберт Таіббі Безпрограшний варіант. Як знаходити здорові компроміси у стосунках

Саме з цими людьми вибудовуйте довіру, єдність, повагу, цілісність, взаєморозуміння щодо складних питань. Важливо і те, що якщо у вас із цими людьми і будуть якісь розбіжності (а вони будуть), ці люди все одно будуть вас толерувати, приймати, іноді сперечатись із вами, але в цілому сприймати вас такими, якими ви є.

Ваш мозок за базовим сценарієм мотивує вас дружити з усіма в мережі, бо думає, що то ваші 150 людей. Але ці люди з мережі, які за Бандеру чи проти, за Булгакова чи проти, не зателефонують вам серед ночі після обстрілу вашого міста, не підтримають вас, коли ви у скруті тощо.

А те, що кожен може розмірковувати про будь-що, будь-коли та будь-де, і є нормальним демократичним процесом. В цьому і полягає єдність між усіма українцями — мати змогу вільно висловити свою думку й навіть вільно облити віртуальними помиями співрозмовника, не отримавши при цьому термін за «не провладну повістку», чи «антиправославну позицію», чи «пропаганду гейропи».

Тому, коли я дивлюся на нормальний український срач, заспокоююсь. Іноді трішки радію. Іноді нападають на мене, тоді мушу дискутувати, якщо злюки прийшли — відбиватись, якщо ідіоти — банити.

Демократичний процес іде, дискусії не замовкли. Ми, народ України, все ще, попри все, намагаємося рухатись у правильний бік. А об'єднувати малі групи по 150 людей з іншими такими групами у велику спільноту, яка діє як єдиний організм, має національну ідею, яку приймає більшість, попри інші розбіжності нижчого порядку.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут

Читати далі