Автор: Олександр Пасховер
Росія не здатна окупувати Одесу, тому намагається знищити одеситів. Всіх. Але одесити дуже проти. Всі. Як виживає і навіть розвивається українська перлина у Чорного моря?
Зазвичай такі запитання підполковнику не ставлять. Але це був особливий випадок. І тому NV спитав:
— Коли ви востаннє плакали?
— За цей час я плакала тричі, — відповідає Марина Аверіна, підполковниця служби цивільного захисту головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС) в Одеській області. — Перший раз, коли надійшла інформація про Бучу. Другий, коли писала історію про нашого рятувальника, який пройшов окупацію в Донецьку. І третій раз — 15 березня.
Відео дня
Той третій раз, що змусив плакати Аверіну, пов’язаний з неймовірною за жорстокістю атакою ракетного комплексу Іскандер-М, коли росіяни вбили 21 одесита та поранили 74. І от так до сьогодні чи не щодня і щоночі Одеса та область на лінії вогню.
Читайте також:
Якщо війна триватиме досить довго, то впаде й Одеса — Маск
Дмитро Барінов, заступник голови Адміністрації морських портів України (АМПУ), пояснює людожерський інтерес Москви до Одеси за допомогою географії. «Україну прагнуть відрізати від моря, — переконаний він. — Навіть якщо це умовно і буде кінцева фаза війни, то, відрізавши нас від моря, вони фактично змінюють Україну. Адже порти мають виняткове значення для економіки».
Це розуміють як українці, так і росіяни. З тою лише різницею, що перші прагнуть зберегти порти, другі — знищити їх. Цим двом концепціям тісно в одній Одесі. Тому росіяни змінюють тактику.
«Спершу була тактика захопити [Одесу], — пояснює Аверіна. — Тепер тактика на знищення, на залякування». Тож Одеса вчиться. Одеса вчить. Одеса втомлена, але не виснажена. «Одеса сильна своїм духом, — каже місцевий ресторатор Сава Лібкін. — Але який запас цього духу? Рік, два, п’ять років? На скільки цього духу нам вистачить?»
Одеса тримає удар
У холі головного управління ДСНС Одеської області виставлено світлини, від яких моторошно. Прошу Аверіну розповісти про фотографію, на який кремезний чоловік шаленіє від горя. За її словами, тоді ракета прилетіла у приміщення банку. Виникла величезна пожежа. Під завалами загинув молодий хлопець, трішки старший за 20 років. А на світлині під стінами згарища божеволіє його батько. «Важко було, — згадує Аверіна той день. — Більше морально. Працювали пів дня, до обіду. Була тривала робота, щоб деблокувати тіло загиблого».
БАТЬКІВСЬКЕ ГОРЕ: Рятувальники тримають батька, чий син ось у ці хвилини гине в пожежі, що розпочалася внаслідок ракетного обстрілу цивільної інфраструктури Одеси / Фото: Борис Бухман / ДСНС
Таких історій в Аверіної сотні, світлин — тисячі. На всіх не вистачить ані сил, ані сліз. «До чого не можу звикнути, то це мертві діти, — зізнається Аверіна. — До смерті дітей не можна звикнути».
Упродовж двох років російської навали одеські надзвичайники здійснили понад 320 виїздів на місце таких катастроф. Аверіна підрахувала: це десь тричі на тиждень. Одеський досвід рятувальників тепер вивчає світ. Але наважитися на пряму допомогу здатні одиниці. Якщо бу — ти точним, то один.
З перших днів російської навали з Німеччини приїжджає Себастьян Рейч. Він не є професійним пожежником, у себе вдома лише волонтерив у місцевій пожежній частині. Тепер час від часу він відвідує Одесу, щоб рятувати одеситів, ще й привозить сюди гуманітарну допомогу, обмундирування.
От, приміром, нещодавно привіз 300 шоломів для пожежників. «Він тут з хлопцями працює тиждень-два і їде», — розповідає Аверіна. І згадує, що до повномасштабного вторгнення до Одеси часто приїздили для обміну досвідом рятувальники з Німеччини, Франції, Великої Британії. «Зараз не було нікого. Бояться», — знизує плечима вона.
ЗАХИСТ ЗАХИСНИКІВ: Марина Аверіна тримає в руках шолом, один із тої партії, яку в Україну привіз німецький волонтер. Тепер ці шоломи рятують життя тих, хто рятує одеситів / Фото: Олег Куцький
Микола Вікнянський, засновник одеської компанії Termopal, від початку повномасштабного вторгнення взяв на себе координацію роботи гуманітарного центру Гостинна хата, який розташувався на Одеському ринку їжі. Відтоді став одним із голосів Одеси у зовнішньому світі. «У моїй історії це другий геноцид, — цитує він тепер власне інтерв'ю, що дав німецькому журналу Шпігель. — Одного разу ви [німці] хотіли нас вбити за те, що я єврей, тепер вони [росіяни] хочуть нас вбити за те, що я українець. У мене дві ідентичності. Вони для мене однаково важливі».
Зазвичай з німцями так не розмовляють. Але це був особливий випадок. У такий спосіб, як каже Вікнянський, він переконував їх допомагати Україні. Не з гуманітарних причин, а через власну історичну відповідальність. «Зрештою в нас із Росією війна не економічного характеру, не ресурсного, а змістовного», — підкреслює одесит.
Саме в цей момент на вулиці лунає сирена. «О! От і повітряна тривога, — переривається на мить Вікнянський, а потім через паузу: — Якщо то по нам, то ми про це не дізнаємося». Одеський гумор нікуди не подівся. Але він чорнішає.
От свіжий анекдот, що популяризує у ЗМІ депутат одеської міськради і гуморист Олег Філімонов: «У районі Молдованки висить оголошення: «Продається кімната в комунальній квартирі. Вісім найдобріших сусідів, чудова кухня на чотири газові плити, туалет у коридорі. Усі зручності. І —увага! —нешахедна сторона».
ПОДИВИСЬ УГОРУ: Ресторатор Сава Лібкін у власному ресторані Дача. На світлину потрапив момент, коли він пояснює, як важко жити Одесі без надійного ППО / Фото: Олег Куцький
Одесити намагаються вижити та створюють бодай щось схоже на добрий настрій. «Досить складно створювати настрій, який безпосередньо залежить від того, чи буде небо Одеси закрите Patriot, як, скажімо, закрите небо Києва, — розмірковує Лібкін. — Ось буде чи ні? Ви не знаєте? Я також не знаю».
Морський бій
Головна мета російських агресорів — це порти так званої Великої Одеси: Південний, Одеський та Чорноморський. Після того як Росія відібрала в України дев’ять із 18 морських портів (п’ять у Криму, а також по одному в Маріуполі, Бердянську, Херсоні і Скадовську), одеські порти взяли на себе левову частку морських перевезень України.
Зокрема, експортують десятки мільйонів тонн агропродукції, імпортують обладнання та сировину. За що й отримують від росіян перманентні ракетні удари. За час повномасштабного вторгнення місцеві порти прийняли на себе понад 140 таких атак. «У липні вони немов із ланцюгів зірвалися, — каже Барінов. — Руйнували зерносховища, цілили в судна, вантажівки, гинули водії». Росіяни наробили багато галасу, але справжній жах цієї війни у Барінова асоціюється не з гуркотом та сигналами повітряної тривоги, а з мертвою тишею.
ВАЖКО ЗДИВУВАТИ: Дмитро Барінов пережив вже й ракетні обстріли, й очікування штурму Одеси. Але психологічно найскладніше для нього було витримати мертву тишу портів / Фото: Олег Куцький
Очільник АМПУ живе недалеко від порту і багато років щоранку прокидався під гуркіт кранів, скрип коліс, сигнали кораблів, що входять в акваторію порту. Але в перші дні вторгнення раптом усе замовкло. Одеса занурилася в тишу.
Барінов згадує це півріччя як фільм жахів. І фільм не художній, а цілком документальний. «Ми бачили от у це вікно десантні [російські] кораблі, — вказує Барінов на вікно у своєму кабінеті. — Але потім завдяки зусиллям наших військових було потоплено крейсер Москва. Вони тепер уже не так нам загрожують. Проте з Криму ракетами, шахедами обстрілюють нас щоночі».
У такий спосіб росіяни намагаються зупинити український експорт, особливо агроекспорт, розуміючи, яке значення він має для економіки України та продовольчої безпеки світу. На кінець квітня і від початку липня 2023‑го українським гуманітарним морським коридором вже вивезено понад 41 млн тонн продукції.
Читайте також:
Чому росіянам важлива Одеса? Топ-менеджер морських портів України відповідає на запитання і називає вражаючі цифри зернового експорту
Позаторік, коли діяла так звана зернова ініціатива, що за згодою сторін ООН, Туреччини та Росії дозволяло вивозити українське зерно на експорт, було відвантажено всього 32,8 млн тонн агропродукції. «Ми зараз перевозимо [через порти] приблизно 75−80% від довоєнного періоду [у 2021 році Україна експортувала близько 50 млн т агропродукції]. Ми добре йдемо». Але в таких звітах Олена Матвєєва, виконавча директорка Odesa Business Club, бачить небезпеку. Після таких реляцій, як тільки влада звітує, що ми майже досягли довоєнного рівня експорту, неодмінно відбуваються обстріли терміналів, зазначає Матвєєва.
Далі вона наводить приклад Шота Хаджишвілі, співвласника компанії Рисоіл Порт, перевантажувального наливного терміналу в порту Південний. «Він системно допомагає всім, від волонтерів до війська, — продовжує Матвєєва. — Але він благає зупинити комунікацію публічно від держави з приводу всього, що стосується портів. Цього не можна робити, це трагедія нашого суспільства».
Можливо, в даному випадку спрацьовує українське прислів'я: хто на окропі спарився, той і на холодну воду дмухає. Проте й нехтувати такими застереженнями не можна. Росіяни жодного дня не залишають Одесу у спокої. «Я вже ніколи не побачу це місто таким, яким його бачила моя бабуся, — каже Вікнянський. — Але хочу, щоб мої онуки побачили хоча б таку Одесу, яку бачив я». І це не тост, це програма з порятунку Одеси, яку торік Вікнянський та його однодумці втілили у життя.
Одеська спадщина
Ця ідея народилася не під час війни. Але втілена була в її розпал. У березні 2022 року, коли стало зрозуміло, що Одеса під прицілом варварів, Вікнянський взяв на себе ініціативу довести до кінця справу 13‑річної давнини. А саме — домогтися від всесвітньої організації ЮНЕСКО визнати центр Одеси історичною пам’яткою.
ЗЛОЧИН БЕЗ ПОКАРАННЯ: 29 квітня російські ракети вкотре вдарили по цивільних об’єктах Одеси. На світлині палаючий корпус Одеської юридичної академії, який тут називають Палацом Гаррі Поттера / Фото: REUTERS / Sergey Smolentsev
Адже вважалося, що росіяни не насміляться бомбардувати територію, яка є всесвітньою спадщиною й перебуває під опікою ЮНЕСКО. Були такі наївні часи, коли так думала більшість. Для тих, хто вже тоді розумів, чого вартує «руський мир», ця парасолька від ЮНЕСКО мала ще одне безпекове значення. Коли хтось свідомо руйнує те, що визнано культурною спадщиною людства, це визначає його дії як воєнний злочин. Тож подальша реставрація відбуватиметься за рахунок агресора. І це умова, під якої підписалися всі країни — члени ООН, зокрема РФ.
«Третє питання, — перехоплює ініціативу Вікнянський, — це постійний наратив росіян, що Одеса — російська історична спадщина. З якого боку Одеса російська, складно сказати. Я можу сказати, що вона радше антиросійська, антиімперська».
Вікнянський звертає увагу на мультикультурність Одеси. Ця територія будувалася та розвивалася чи не з кінця XIV століття, тоді тут панувало Литовське князівство. Греки, євреї, поляки, українці, московити і купа інших народів заснували тут цивілізацію, що заклала підвалини для розвитку дрібного бізнесу та великий логістичний хаб Причорномор’я.
Згодом французи, італійці, британці одягли Одесу в її ренесансну, барочну, готичну архітектуру. Місто й направду натепер виглядає як мультикультурний проєкт. Але цього замало.
«Для того щоб потрапити до списку ЮНЕСКО, недостатньо дуже любити Дерибасівську», — напівжартує Вікнянський. Спочатку слід було переконати керівника Центру всесвітньої спадщини організації Лазара Елунду Ассомо, що в Одесі є пам’ятки, варті міжнародного патронажу. По-друге, що діяти слід швидко, поки російські ракети не перетворили Одесу на Маріуполь.
НЕ СПРАЦЮВАЛО: Микола Вікнянський тримає сертифікат, який був отриманий ще у 2023 році на знак того, що відтепер центр Одеси, як всесвітня культурна спадщина, перебуває під захистом ЮНЕСКО. Але цей документ не здатен стримати регулярні атаки варварів XXI століття / Фото: NV
Посилаючись на телефонну розмову, одеський підприємець цитує Елунду Ассомо: «У нас є параграф 161‑162 статуту ЮНЕСКО: якщо об'єкт номінації перебуває під загрозою знищення, ми можемо без черги розглянути вашу заявку». Заявку справді розглянули швидко. Над документом працювали фахівці з Італії, консультувала робоча група з українських учених, архітекторів, істориків. 25 січня 2023 року позачергова сесія комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ухвалила історичне рішення. Долаючи всі дипломатичні перешкоди з боку росіян, центр Одеси здобув статус світової пам’ятки.
Проте поки що ефект нікчемний. Від часу включення Одеси до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО понад 100 будівель, пам’ятників архітектури, садиби, палаци, церкви дістали пошкодження, 14 із них — надзвичайної сили. «У середині травня буде конференція ЮНЕСКО, — каже Вікнянський. — Там обговорюватимуть, що слід змінити. Того, що є зараз, явно недостатньо».
Їж, пий, душись
Ніщо не може зупинити курортний сезон, час якого настав. От і Аліна Васильченко зі Львова вже тиждень як приїхала в Одесу. Вражена. На вулицях міста багато людей. На літніх терасах подекуди аншлаг. У місті один за одним чи не щотижня відкриваються нові ресторани та кав’ярні. Щоправда, і Васильченко приїхала в Одесу не з порожніми руками. Вона керує відділом франшиз ресторану Чорноморка. 26 квітня у центрі міста вона відкрила новий заклад своєї мережі.
РИБНЕ МІСЦЕ: Аліна Васильченко в доброму гуморі на відкритті ресторану Черноморка в Одесі / Фото: Костянтин Смагло
«Ми розуміємо: це великий ризик, — каже вона NV. — Але ми впевнені в тому, що це місце буде прибутковим. У нас уже працює ресторан в Аркадії. У війну він працював два сезони. І людей було багато. Він був прибутковий». Звісно, прибутки, у кого вони є, не такі, як були до повномасштабного вторгнення. І ще менше підприємців хочуть ризикувати під градом російських ракет. Приміром, Лібкін. Він не готовий говорити за всю Одесу, але от щодо себе він уже все остаточно вирішив.
«Я не планую відкривати жодного закладу в Україні до кінця війни, — каже він. — Намагатимуся не закрити те, що вже є. Але відкривати нічого не буду». Водночас Лібкін визнає, що його одеські ресторани Дача, Компот, Тавернетта працюють із прибутком. «Але що є прибутком? — запитує Лібкін та відповідає: — За воєнний час норма прибутку скоротилася». Ну й що з того?
Приміром, Дмитро Милютін, відомий в Одесі власник бутик-галереї ароматів Moluar, може, теж не цвіте, але точно пахне. І пахне приємно. Відвідувачів у його магазині парфумів не бракує. Хоча товар у нього колекційний, ніжний і від того не дуже дешевий. Сьогоднішній свій прибуток він оцінює десь у 80% від того, що було до війни. Ну і, звісно, слід відмінусувати чималі суми. За підрахунками Милютіна це десь трохи менше 2 млн грн, які він витратив на підтримку ЗСУ, закупівлю необхідного військового обладнання тощо.
Щодо свого бізнесу, а радше щодо одеситів Милютін каже, що, купуючи подекуди недешеві парфуми, вони намагаються у такий спосіб відсікти негативні думки про своє невизначене майбутнє. «Вони практично живуть сьогоднішнім днем, — пояснює він нову філософію жителів міста біля моря. — Витрачають гроші, які б вони ніколи не витратили в мирний час. Тобто, грубо кажучи, це перемикання. Цим обумовлене відвідування ресторанів. Вони розуміють, що в нас зараз у місті відбувається лотерея. Рулетка зі смертю».
— Руська рулетка? — уточнює NV
— Я навіть не хочу це слово вимовляти — реагує Милютін, — але це так.
КВІТНЕ ТА ПАХНЕ: Дмитро Милютін тримає в руках парфум, який так полюбляють одесити. Особливо полюбляють його зараз, намагаючись у такий спосіб повернутися у свою звичну нормальність / Фото: Олег Куцький
Однак Матвєєва плекає надію, що, попри всі жахіття, цього літа в Одесі відбудеться якщо й не туристичний сезон, то бодай оздоровчий. «Ми маємо надію, що все ж таки в нас десяток пляжів відкриється. Торік так було, — пояснює вона. — Сподіваємося, що в цьому також. Безпекову складову ми врегулюємо сховищами та вчасними тривогами»
Читати далі
