Ольга Ярхо Психологиня, медіаторка

Допоможіть своїм дітям розібратися в собі

Емоційна стійкість — це наче міцний якір, який допомагає дитині втриматись на плаву у бурхливому морі життя. Це здатність зберігати рівновагу та адекватність реакцій навіть у найскладніших ситуаціях. Та чи кожному щастить розвинути цю важливу рису змалечку? На жаль, ні. Розглянемо найпоширеніші проблеми емоційної сфери у дітей, розберемося в їхніх причинах та наслідках, а головне — окреслимо шляхи їх подолання.

Відео дня

Емоційна лабільность. Це коли настрій дитини схожий на американські гірки: різкі злети ейфорії змінюються крутим піке зневіри та смутку. Раптові спалахи гніву чергуються з потоками сліз. І все це — без видимих на те причин. Звідки ж береться така нестабільність? Причин може бути багато: від індивідуальних особливостей темпераменту та незрілості нервової системи, до хронічного стресу в родині чи школі.

Наприклад, семирічна Оленка може годинами ридати через дрібні невдачі, а за мить вже радісно сміятися. А десятирічний Максим спалахує гнівом щоразу, коли хтось наважиться йому суперечити. Здавалося б, просто вікові примхи. Але якщо не звернути на це уваги, постійні емоційні гойдалки можуть обернутися проблемами в навчанні та дружбі, конфліктами з учителями та однолітками. А в майбутньому перерости в затяжні депресії чи психосоматичні розлади.

То як же допомогти дитині знайти емоційну рівновагу? Перше і найголовніше — уважність до її внутрішнього світу. Придивляйтеся до емоційних реакцій дитини, відмічайте, що їх провокує. Спокійно обговорюйте з нею кожен «вибуховий» епізод — не засуджуючи, а прагнучи зрозуміти її почуття. Вчіть дитину розпізнавати свої емоції, називати їх словами. Для цього корисно завести «щоденник настрою», де дитина зможе фіксувати свої переживання.

Спокійно обговорюйте кожен «вибуховий» епізод

Разом випрацьовуйте прийнятні способи виражати сильні почуття. Злість можна вгамувати, зім'явши аркуш паперу чи побивши подушку. Смуток — виплакати, міцно обійнявши маму. Вибух енергії — розрядити, стрибаючи на скакалці чи ганяючи м’яча. Головне, щоб дитина знала, що будь-які її емоції прийнятні і для кожної можна знайти безпечний вихід.

Якщо ж, попри всі домашні старання, емоційні гойдалки не вщухають, не зволікайте з візитом до дитячого психолога. Іноді причини емоційної нестабільності можуть критися глибше, і для їх подолання потрібна допомога фахівця.

Алекситимія. Це інша розповсюджена проблема у дітей, і означає вона бідність емоційного словника. У цьому випадку дитина не здатна розпізнати та назвати свої почуття. Вона плутається в своїх переживаннях, не розуміє, що з нею відбувається, і це не дивно, якщо в родині не заведено говорити про емоції, ділитися душевними тонкощами. Ось і виростають маленькі «емоційні невігласи», не здатні зрозуміти ні себе, ні інших.

Наприклад, п’ятирічний Данилко на запитання «Що ти зараз відчуваєш?» завжди знизує плечима: «Не знаю». І навіть коли мама бачить, що він ось-ось вибухне від люті, хлопчик не може пояснити причину свого стану. Що ж робити батькам, аби допомогти дитині розібратися в собі?

Найперше — самим вчитися бути «емоційно грамотними». Звертайте увагу дитини на різні почуття, називайте їх вголос, пояснюйте їхні прояви. «Поглянь, як засмутилася дівчинка, у якої зламалася іграшка. Бачиш, у неї тремтять губи, а очі повні сліз. Напевно, вона зараз дуже розчарована». Або: «Здається, татко сьогодні дуже втомився на роботі. Він такий похмурий, брови зведені. Мабуть, у нього був важкий день».

Читайте з дитиною книжки про емоції, розглядайте зображення облич, відгадуйте, що відчувають персонажі. Грайте в асоціації: нехай дитина уявляє, на яку тварину схожа радість, який колір у страху, який звук у здивування. Поступово емоції стануть для дитини більш зрозумілими та звичними.

Занижена самооцінка. Це ще одна хронічна біда дитячого віку: дитина не вірить у себе, боїться пробувати щось нове, сприймає кожну невдачу як катастрофу. А все тому, що чує від батьків переважно критику та нарікання. «Невже це так важко — прибрати своє ліжко?», «Чому в Петрика завжди кращі оцінки, ніж у тебе?» — навіть якщо дорослі бажають добра, такі коментарі шкодять дитині більше, ніж здається.

Читайте також: Тревор Маццуччеллі Тревор Маццуччеллі Чому ваші діти добре поводяться з усіма, крім вас

Що ж робити? Перш за все — менше порівнювати та критикувати, більше хвалити та підтримувати. Помітили, що донька старанно намагається застелити ліжко, хоч поки що не дуже вправно? Похваліть її за зусилля: «Яка ти молодець, я бачу, як ти стараєшся!» Син прийшов зі школи засмучений поганою оцінкою? Обійміть його та скажіть: «Нічого, я знаю, що ти здібний. Наступного разу в тебе все вийде!»

Вселяйте в дитину віру в її сили, допомагайте ставити досяжні цілі та справлятися з невдачами. А замість порівняння з іншими, привчайте її змагатися з собою вчорашньою. Коли дитина бачить, що прогресує, рівень за рівнем долає власні обмеження, її самооцінка міцнішає.

І ще один прихований ворог дитячої емоційної стабільності — гіперопіка з боку батьків. Здавалося б, що тут поганого, адже дитина завжди під наглядом, захищена від усіляких небезпек. Але саме в цій показовій безпеці криється проблема. Надміру оберігаючи дитину, ми не даємо їй можливості навчитися долати труднощі та розвивати власну стійкість.

Чотирирічна Марійка ніколи не лазила на гойдалку сама — мама завжди підстраховувала її. Дев’ятирічному Дмитрику ніколи не доводилося вирішувати навіть дрібні конфлікти з друзями — за нього це робила бабуся. Унаслідок цього діти виростають безпорадними та вразливими до найменших негараздів.

Читайте також: Йоланта Берк Йоланта Берк Важливе питання. Чи роблять діти нас щасливішими, а їхня відсутність — нещасними

То може, відпустити дитину напризволяще? Звісно, ні. Але варто поступово привчати її до самостійності, давати змогу ризикувати та вчитися на власних помилках. Не поспішайте рятувати доньку, яка ніяк не може застібнути ґудзики, — дайте їй час впоратися самостійно. Не біжіть розбороняти синів, які змагаються, хто швидше залізе на дерево, краще покажіть їм, як це зробити безпечно.

Моделюйте разом різні «стресові» сценарії: «А що б ти зробив, якби загубився в супермаркеті?», «Уяви, що твій друг образився й не хоче з тобою гратися. Як ти будеш почуватися? Що ти йому скажеш?» Аналізуйте книжкових та кіногероїв: як вони реагують на випробування, які стратегії обирають. Так ви крок за кроком готуватимете дитину до викликів реального життя.

Підсумовуючи, скажемо: виховання емоційно стійкої дитини — це марафон, а не спринт. Це щоденна кропітка робота, яка вимагає від батьків мудрості, терпіння та послідовності. Робота над власною емоційною компетентністю, над стосунками в родині, над створенням середовища, сприятливого для дитячого емоційного розвитку.

Так, на цьому шляху неминучі помилки та невдачі. І жодна дитина не убезпечена повністю від емоційних криз та труднощів. Але завдяки нашим спільним зусиллям, наші діти обов’язково отримають той неоціненний багаж — уміння розуміти себе та інших, долати перешкоди, зберігати душевну рівновагу. А це — найнадійніша запорука щасливого та повноцінного життя.

Тож вирушаймо в цю захопливу подорож — подорож емоційного становлення дитини. Нехай це буде шлях любові, терпіння та взаєморозуміння. І тоді, дивлячись на наших впевнених та стійких синів і доньок, ми зможемо з гордістю сказати: «Так, ми зробили це! Ми виплекали те найкраще, що є в наших дітях». І що може бути більшою нагородою для батьківського серця?

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут

Читати далі