Китай: шлях у десять тисяч лі до двополярного світу починається з перших кроків або що очікувати Україні від візиту Сі Цзіньпіня до Москви?

Ігор Жданов, проект Інформаційна оборона Фонду "Відкрита політика"

Останнім часом Китай значно посилив свою зовнішньополітичну активність, намагаючись грати роль посередника між Україною та росією та оприлюднивши свій так званий "мирний план".

20-22 березня керівник КНР Сі Цзіньпін буде перебувати із візитом у Москві. Чого нам, українцям, чекати від цього візиту і в чому причина такої активності Китаю?

Про ці та інші питання ми і поговоримо у цій статті.

Стратегічна ціль Китаю: двополярний світ у найближче десятиріччя

Є старий вираз – китайський дракон може довго спати, але швидко прокидатися. Після довгих десятиліть існування китайської держави як напівколонії, громадянської війни, соціальних експериментів на кшталт культурної революції та "великого стрибка" наприкінці минулого сторіччя Китай впевнено став на шлях бурхливого економічного розвитку.

Економічне зростання змусило китайську еліту замислитися не лише про сьогодення, а й про адекватне у майбутньому місце Китаю на світовій геополітичній шахівниці.

Мета, яка б визначали таке гідне для китайської держави положення, визрівала не швидко та поступово.Але в середині 10-х років вже ХХІ століття вона була сформульована, усвідомлена та прийнята як керівництво до дії китайським правлячим класом.

І ця мета була суперамбітною: створення двополярного – китайсько-американського – світу у найближчі десятиріччя.

Китайсько-американський світ: аргументи "за"

Для формування китайського-американського світу існують, начебто всі передумови.

Населення Китаю налічує приблизно 1,4 млрд. чоловік. Китайська економіка друга за рівнем у світі, а ВВП країни у 2022 році досягло 18 трлн. доларів (для порівняння ВВП США – 26 трлн. доларів).

На нещодавньому засіданні Всекитайських зборів народних представників голова КНР Сі Цзіньпін був переобраний на цю посаду на безпрецедентний третій строк. Саме на цьому форумі він завершив процес встановлення одноосібної політичної влади та консолідації китайської еліти навколо своєї особи. Китай сьогодні єдиний як ніколи.

Народно-визвольна армія Китаю найбільша за чисельністю у світі (2 млн осіб). У 2020 році військовий бюджет КНР становив 193 млрд. доларів, що є другим показником у світі після США. Китай має стратегічну ядерну зброю.

Нарешті, КНР є постійним членом Ради безпеки ООН із правом вето.

Здавалося, всі ці передумови ледь не автоматично повинні призвести до формування двополярного світу з відчутним китайським присмаком. Однак, цей процес лише розпочався і досить повільно відбувається, ледь не на наших очах.

Що ж заважає перетворенню Китаю на другу, поряд із США, супердержаву?

Причини тут прості: США, Тайвань, Росія і, як не дивно, Україна.

США та Китай: конкуренція, а не протистояння часів "холодної війни"

Здавалося б для США Китай є однозначним ворогом.

В Стратегії національної оборони США, яка була опублікована у жовні 2022 року, головною загрозою національній безпеці, її "найвагомішим і системним викликом" визнана зростаюча військова та економічна міць Китаю. Глава Держдепартаменту США Ентоні Блінкен назвав Китай єдиною країною, здатною змінити існуючий світовий порядок.

У свою чергу, на останньому засіданні Всекитайських зборів народних представників було заявлено про жорстке опанування США та необхідності формування нового багатополярного (читай – двополярного) світу.

В той же час Вашингтон, за словами Блінкена, готовий розширювати роботу з Пекіном, оскільки США і Китаю "доведеться мати справу один з одним".

Що ж обумовлює таку позицію Сполучених Штатів?

Відповідь проста – гроші.

У 2022 році обсяг зовнішньоторговельного товарообігу США з КНР досяг 690 мрлд. доларів. Попри взаємні обмеження, які час від часу переростають у торгівельні війни, він постійно збільшується.

Саме таки розвинуті економічні взаємозв’язки стримують суто політичне та військове протистояння між двома гігантами. У нас час вигідніше торгувати, ніж воювати.

Здавалося ось і прийшов час домовлятися про нові правила гри в американо-китайському світі, що і спробували обережно зробити президент США Джо Байден та керівник КНР Сі Цзіньпін минулого року під час засідання G-20 на Балі.

Але попри магічну силу доларів та юаней, яка стимулює до досягнення домовленостей, існують інші речі, які навпаки провокують зростання напруги між двома країнами.

І це Тайвань.

А без Тайваню Китай неможливий

У 1949 році, у результаті громадянської війни уряд Чан Кайші потерпів поразку та іммігрував на Тайвань, де і було проголошено подальше існування Китайської республіки. До речі, до 70-х років минулого століття саме вона займала місце постійного члена Ради безпеки ООН.

На материковій частині була заснована комуністична Китайська Народна Республіка, а США твердо пообіцяли, захищати свого союзника на Тайвані, навіть суто військовим шляхом (і це не ритуальна фраза із Будапештського меморандуму).

Сьогодні США та КНР, як і раніше, продовжують планувати різноманітні сценарії військового протистояння у битві за Тайвань. При цьому, Сполучені Штати не збираються у найближчому майбутньому змінювати свої наміри щодо безпосередньої участі у збройному захисті Тайваню від агресії.

З іншого боку, для китайської комуністичної еліти існування окремої Китайської республіки на Тайвані – це глибинна постродова травма, яку неможливо вилікувати терапевтичними засобами. Єдиний правильний шлях її вирішення – це приєднання Тайваню до КНР. І крапка.

Здавалося би це глухий кут. І не лише локальний, а для Китаю і стратегічний.

Адже, як вважає китайське керівництво, без приєднання Тайваню до КНР неможливе остаточне становлення материкового Китаю як супердержави та повноцінне формування американо-китайського світу.

А де ж Росія?

У 2023 році слова про те, що "росія претендує на роль другого світового полюсу силу, альтернативи США", звучать принаймні досить дивно. Однак до початку широкомасштабної російської агресії, такі амбіції росії не викликали іронічних посмішок навіть у провідних західних аналітиків.

У той час, Китай та росія, намагаючись налагодити торгівельні зв’язки, проголошуючи публічні заяви про тісну дружбу, одночасно жорстко конкурували на геополітичній арені. Кожна із держав намагалася стати тим самим пресловутим другим полюсом сили, супердержавою, яка конкурує з США.

2022 рік і Збройні Сили України все розставили по своїх місцях.

Російський правлячий клас найближчим часом повинен вирішити зовсім інші проблеми, аніж реалізація своїх претензій на другий світовий полюс сили. Більш актуальним зараз є зовсім інше завдання – збереження російської федерації як єдиної держави.

І причому тут Україна?

Дійсно, при чому тут Україна у цій великій китайській стратегічній грі? Насправді повномасштабна агресія росії проти України породила масу як обмежень, так і можливостей для Китаю.

Перше. На початкових етапах вторгнення китайська еліта розглядала російську агресію як можливість для здійснення аналогічної військової операції проти Тайваню.

Китай читко відслідковував реакцію США на події в Україні. Зрозуміло, що ймовірні успіхі росії на полі бою, в’яла та неадекватна поведінка американської наддержави стимулювала б мілітаристські амбіції китайців.

У такому випадку, США мали б тоді вживати заходів до гасіння "військової пожежі" на двох протилежних кінцях світу – в Україні та Тайвані. Однак цього не сталося, ЗСУ дали достойну відсіч російському агресору, а США зайняли досить жорстку і адекватну позицію із підтримки нашої країни.

Проблема Тайваню як власне військова, наразі так і не виникла.

Друге. Китай вкрай не зацікавлений у довготривалій війні. Адже США, ЄС прийняли проти росії широкомасштабні економічні санкцій, що рикошетом б’ють і по китайській економіці, яка лише почала оговтуватися після ковідного нокдауну.

Так, можна придумати різні схеми обходу санкцій, що, до речі і роблять Китай з росією. Однак це марудно, складно та досить ризиковано. Китай, наприклад зараз жорстко потерпає від дефіциту чипів, левова частка яких виробляється на Тайвані.

Ще раз повторю відомий вираз: краще торгувати в білу, ніж воювати.

Третє. Китай сприймає послаблення росії, але лише до певної межі. Китаю не потрібна однозначно слабка росія, з якою ніхто не рахується на світовій арені.

Китаю потрібна ослаблена росія, територію якої можна використати для експлуатації російських природніх ресурсів. Китаю потрібна ослаблена росія, яка вже не може конкурувати із самим Китаєм у формуванні двополярного світу, але яка ще може складати, нехай багато в чому і примарну, але альтернативу США.

Ну, принаймні за кількістю ядерних боєголовок.

І на останнє. Оголошення так званого "мирного плану Китаю по Україні із 12 пунктів" це ще один крок Китаю, яким він намагається стати на один рівень із США.

Це спроба дійсно перетворитися на потужного світового гравця, якій здатен розв’язувати кризи дійсно планетарного масштабу. Це черговий крок до формування нового полюсу сили, ну принаймні в уяві самих китайців.

Показовою була жорстка негативна реакція США та ЄС на намагання Китаю вийти на новий посередницький рівень. Західні партнери нашої країни явно не зацікавлені у цьому.

Саме виходячи з цих факторів і треба розглядати візит керівника КНР Сі Цзіньпіня до Москви.

Чого чекати Україні від візиту Сі Цзіньпіня до росії?

Києву чекати чогось обнадійливого від цього візиту не варто.

Товариш Сі, скоріше за все обережно публічно підтримає путіна, за лаштунками переговорів наполягаючи на скорішому завершенні бойових дій та проговорюючи нові схеми обходу санкцій. Адже, головне завдання Китаю, аби росія вийшла з цієї війни максимально ослабленою, але не переможеною.

Україні ж, скоріше за все, доведеться витримати потужний тиск китайської м’якої сили, коли нам буде наполегливо запропоновано негайно перейти до мирних переговорів та зупинитися там, де Збройні сили України стоять зараз.

Зрозуміло, що нас такий варіант не влаштовує. Адже абсолютна більшість українців бачить майбутнє нашої держави зовсім по іншому – відновлення України у міжнародно-визнаних кордонах станом на 1991 рік.