Петро Олещук
Політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка
Роздуми навздогін до «інаугурації» Путіна, яка плавно переросла у свято «побєдобєсія»
Якщо вдуматися, то рівень синкретизму та спроб поєднати непоєднуване у всьому цьому багатоденному дійстві просто зашкалювала. З одного боку — «інаугурація» президента, яка відбувалася за наслідками «виборів». Явне посилання на демократичні цінності, над якими уже встигли добряче познущатися, але чомусь досі так і не усувають з юридичної площини. Тобто, формально російський лідер досі «такий самий» президент, що обирається народом на визначений термін як в умовній Франції.
Відео дня
На цьому тлі купа натяків на релігійно-монархічний ритуал. Включно з патріархом, що бажає правителю, аби його влада тривала стільки, скільки триватиме його життя. Східні розкоші, квазірелігійне ставлення до правителя.
І на додаток до цього всього — «побєдобєсіє» під червоними прапорами та у сталінській формі. І це теж важливий елемент політичної релігії — мілітарний культ далекої перемоги, через яку тепер хочуть довести право на все.
Росіяни йдуть воювати на війну суто за гроші
Отже, в одному флаконі і натяки на демократію, і релігійний монархізм, і радянський тоталітаризм у його мілітарно-завойовницькій формі. Якийсь тотальний синкретизм. Політична релігія «нью-ейдж».
Але цей синкретизм відображає головне. Вони так і не змогли вигадати пристойну ідеологію, яка би послугувала обґрунтуванням для неоімперіалістичних зазіхань. Вони відчувають, що ідеологія потрібна, але вигадати щось пристойне не можуть, тому хапають буквально все, до чого можуть дотягнутися.
Загалом, російський режим останнім часом прагне імітувати тоталітаризм. Після десятиліть авторитарного правління (яке навіть на певних етапах іноді називали гібридним), вони відверто хочуть будувати тоталітаризм. У чому відмінність? Тоталітаризм прагне контролювати усі сфери суспільного життя. У тому числі, дуже далекі від політики. Саме тому виникають різноманітні справи «голих вечірок», а їхніх учасників примушують урочисто каятися. Переслідування далеких від політики митців за «неправильне мистецтво» — дуже виразна ознака тоталітаризму, який дуже хочуть збудувати у сучасній Росії.
Хочуть, але не так уже, щоб і можуть. Вони можуть механічно відтворити окремі тоталітарні інститути. Наприклад, інститут доносів, який зараз успішно процвітає у російських реаліях. Але їм не вистачає головного — ідеології. Бодай співмірної з радянським комунізмом, за який реально свого часу могли помирати тисячі людей.
Читайте також: 
Павло Казарін Цивільна релігія Росії
Вони намагаються зліпити ідеологію, посадивши поруч царя Миколу зі Сталіним, окропивши все це святою водою від патріарха та соціальним популізмом. Виходить не дуже.
Так, росіяни поки що без особливих проблем йдуть воювати на війну, але не через те, що вірять у царів або генсеків, а суто за гроші. Схема — зробити у найбагатшій країні більшість громадян жебраками — виявилася цілком життєздатною. Принаймні, на деякий час.
Російське керівництво відкрило просту істину: політичні та військові прорахунки, корупцію та відсутність ідеології можна зробити чинниками, які не справляють вирішального впливу, якщо спробувати замазати усі «діри» величезними сумами грошей.
Вдала світова кон’юнктура, ціни на вуглеводні, відсутність затрат на «соціальний капітал» — все це дало російській владі можливість одержати величезні, астрономічні гроші. І всі їх вони витратило і витрачає на війну.
Гарна новина у тому, що вічно долати усі проблеми, просто заливаючи їх грошима, росіяни не зможуть. Вуглеводні або закінчаться, або втратять цінність у світі панування термоядерного синтезу. І вони самі це прекрасно розуміють. І тому поспішають.
Звідси погана новина — росіяни поспішають максимально захопити і знищити до моменту, коли у них не буде більше ресурсів це зробити. І основний об'єкт тут — Україна.
Війна в Україні — це пам’ятник неоімперському Герострату, що у такий спосіб хоче увіковічити і себе, й імперію. Тому вони і не жалкують жодних ресурсів. Тому і ведуть нераціональну, з точки зору західних партнерів України, війну, переслідуючи нераціональні цілі. А звідки у них взятися раціональним цілям?
Останнім часом я бачу у нашому інформаційному просторі чимало чергових стенань на тему, «чому росіяни на нас напали». Звісно, все зводиться до традиційного українського пожирання самих себе.
А відповідь, насправді, проста. Росіяни напали, бо могли. Бо мали дуже, дуже, дуже багато дурних грошей, і окрім як на завойовницькі війни, не знали на що їх витрачати. Більше того, вони розуміли, що час наявності цих дурних грошей — обмежений, а тому треба поспішати «хоча б» знищити, наприклад, Україну.
Якби росіяни перебували у такому самому жебрацькому стані, як у 1990-ті роки минулого сторіччя, то вони б і не мріяли ні про який Крим. А так, Захід їх «накачав» грошима. І чого він чекав? Що росіяни кинуться будувати автостради та аеропорти? Не з тими вони вирішили мати справу. Тут лише вбивство, геноцид та кров. І це ще огидніше, бо цього разу вони навіть не спромоглися вигадати для пояснення своїх кровожерливих зазіхань бодай несуперечливу політичну ідеологію.
Текст опубліковано з дозволу автора
Оригінал
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Читати далі