Цінності майбутнього

Як боротьба українців за свободу змінює правила гри у світі

Уперше надруковано у журналі NV за травень 2024 року. Републікацію заборонено

Я не знаю, як історики майбутнього назвуть цей історичний період. Світовий порядок, заснований на Статуті ООН і міжнародному праві, руйнується на наших очах. Міжнародна система миру та безпеки, створена після Другої світової війни, надала невиправдані привілеї для окремих країн. Людство вступає в період турбулентності, і тепер пожежі спалахуватимуть дедалі частіше, бо міжнародна елект­ропроводка несправна та скрізь пробиваються іскри.

Відео дня

Мій рідний Київ, як і тисячі інших українських міст, обстрілюють не лише російські ракети, а й іранські дрони. Китай допомагає Росії обходити санкції. Північна Корея відправила РФ понад мільйон артилерійських снарядів. Сирія голосує на Генасамблеї ООН на підтримку Росії. Формується цілий авторитарний блок, у якому режими мають однакове уявлення про те, що таке людина. Для них це об'єкт контролю без прав і свобод. Демократичні країни вважають людей, їхні права та свободи найвищою цінністю. І тому неможливо про це домовитися. Саме існування вільного світу завжди загрожує диктаторам утратою влади.

Недивно, що Росія розпочала війну проти України, коли ми дістали шанс на трансформацію після Революції Гідності. Тож це не війна двох держав. Це війна двох систем — авторитаризму та демократії. Росія хоче переконати весь світ, що демократія, права людини та верховенство права є фальшивими цінностями. Бо вони нікого під час війни не захищають. Росія хоче довести, що держава з потужним військовим потенціалом і ядерною зброєю може порушувати світовий порядок і навіть силою змінювати міжнародно визнані кордони. І якщо Росії вдасться, то це спонукатиме авторитарних лідерів у різних частинах світу чинити так само.

Майбутнє невідоме, але воно також ніким наперед не визначене

Тому люди в Україні в цій війні борються не тільки за себе. Наша боротьба визначає конфігурацію майбутнього світового порядку.

Половина населення світу цього року піде на вибори. Але не варто перебувати в ілюзіях. Понад 80 % людей у світі живуть у невільних або частково вільних суспільствах. Це означає, що люди, які мають право голосувати за кого вони хочуть, говорити те, що вони думають, перебувають у меншості. Проблема не лише в тому, що простір свободи в авторитарних краї­нах звузився до розміру тюремної камери. Проблема також у тому, що навіть у розвинених демократіях набирають все більшої ваги політичні сили, які ставлять під сумнів загальну декларацію прав людини.

На це є причини. Нинішні покоління прийшли на зміну тим, що пережили Другу світову. Вони успадкували демократичну систему від своїх батьків. Вони ніколи за це самі не боролися. Тому почали сприймати права та свободи як належне. Люди перетворилися на споживачів цінностей. Вони почали розуміти свободу як можливість вибору між сирами у супермаркеті. Тому навіть у розвинених демократіях люди готові обміняти свою свободу на економічні вигоди чи особистий комфорт.

Публічні інтелектуали кажуть, що ми живемо в еру постправди. Як на мене, йдеться про еру постзнання. Люди з доступом до Гуглу, які можуть знайти формулу аспірину за лічені секунди, почали забувати, що це не робить їх хіміками. Вони вимагають швидких та простих рішень. Можливо, у більш спокійні часи ми могли собі це дозволити. Можна лікувати нежить присіданнями, це не завдасть шкоди. Але якщо маємо справу з онкологією, то ціна простих рішень та зволікання буде високою.

Правда в тому, що свобода людини дуже крихка. Непокаране зло зростає. І тільки готовність захищати свої цінності визначає суспільство, яке має майбутнє.

Саме цьому звичайні люди в Україні зараз вчать весь світ. І хоча ми переживаємо складний та драматичний період, українці вже вписали себе у світову історію із гідністю.

І попри все, новітня історія України життєствердна. Бо саме в драматичні часи народжується надія. Коли свободу намагаються забрати, вона починає потужно промовляти через кожну людину. Саме тому, коли ми не можемо покластися на міжнародну систему безпеки, ми завжди можемо покластися на людей. Ми звикли дивитися на світ через призму держав та організацій, але звичайні люди мають набагато більше сили, ніж вони самі можуть собі це уявити. Звичайні люди творять світову історію.

Мене колись до глибини душі вразила історія колишнього упівця Іллі Оберишина. Він утратив усіх побратимів у війні із совєтами та переховувався в лісах довгі 40 років. Це був його останній акт спротиву. Увесь цей час він жодної ночі не спав у ліжку і жодного дня не бачився з рідними. Коли він дізнався про результати грудневого референдуму, то зрозумів, що ця тоталітарна радянська гадина таки впала, — і вийшов до людей. Він та всі його побратими та посестри — убиті, закатовані, репресовані, змучені та зболені, — все одно перемогли.

Майбутнє невідоме, але воно також ніким наперед не визначене. Сьогодні ми маємо шанс боротися за майбутнє, яке хочемо для себе та наших дітей. А це не так вже й мало.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Читати далі