Чи варто відкривати клініку під час війни — операційний директор «Добробуту» на Бажана

Операційний директор столичної багатопрофільної лікарні "Добробут" на проспекті Бажана Сергій Орел в інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна" розповів, наскільки виправданим було рішення відкрити клініку під час війни, які потреби в охороні здоров'я формують бойові дії та чи працюватиме "Добробут" за програмою медичних гарантій

Текст: Анна Левченко

— Що найскладніше було у відкритті клініки під час війни?

— Крім того, що я є директором клініки на Бажана, я також є директором з розвитку мережі "Добробут", тому буду говорити з точки розвитку всієї мережі. Нам не вистачило двох місяців, щоб відкрити клініку в квітні 2022 року, як ми планували. В самий розпал робіт, у найвідповідальніший момент почалася війна і, звісно, нам довелося на якийсь час взагалі відкласти наші плани, тому що на початку війни ніхто не розумів, що буде далі.

Перше рішення було все законсервувати й залишити до кінця війни. Але частина будівлі вже була відкрита, частина в процесі роботи, тому ми вирішили все ж закінчити розпочате. Десь через місяць-два після того, як ми оцінили свої сили, ми повернулися до активної роботи та переговорів з усіма нашими постачальниками й підрядниками та прийняли рішення відкрити клініку до кінця 2022 року. Єдине, ми вирішили відкривати клініку в два етапи. Восени минулого року ми стали до роботи, але вже приблизно через 1,5 місяці почався період активних обстрілів та проблем з енергопостачанням, і ми зрозуміли, що нам доведеться працювати в умовах постійного дефіциту всього – електроенергії, води, тепла. І нам довелося по ходу справи вносити досить значні технічні зміни в проект, щоб підтримувати життєздатність нашої лікарні за будь-яких умова — без енергопостачання й води протягом кількох діб, а, можливо, й тижня. Відверто кажучи, частину роботи ми були змушені проводити в темряві — з налобними ліхтариками.

Тоді ми планували відкритися в грудні, але відкрилися в січні, затримавши строки буквально на два тижні. На початку січня ми відкрили першу частину нашої лікарні, в яку входить поліклінічне відділення для дітей та дорослих, радіологія в повному обсязі, стоматологічне відділення, стаціонар для дорослих та для дітей, а також реанімація, операційна, приймальне відділення.

— Що буде на другому етапі і коли його очікувати?

— А другий етап ми плануємо на кінець літа 2023 року. В нас відкриється велике сучасне відділення офтальмології, яке виконуватиме весь спектр офтальмологічних послуг, що є на ринку. Ми до цього готувалися, і я дуже радий, що ми зможемо це зробити. Гадаю, що в серпні це відділення відкриється, але це проект, про який ми ще оголосимо окремо.

— Ви сказали, що переглянули проєкт клініки після проблем з енергопостачанням, які виникли минулої осені. Наскільки я розумію, тепер ваша клініка енергонезалежна. Наскільки це збільшило вартість проекту?

— Це коштувало нам кілька сотень тисяч доларів. Тобто це покупка потужних генераторів, блоків безперебійного живлення, переробка фактично всієї схеми електроживлення. Наше завдання полягало в тому, щоб наша лікарня могла працювати за відсутності енергопостачання. Раніше ніхто не міг передбачити, що енергопостачання може бути відсутнім тривалий час, тому аварійне живлення передбачалося не для всього медичного закладу, а, наприклад, лише для реанімації. Втім, зараз ми зрозуміли, що система має забезпечувати буквально все – і реанімацію, і поліклініку. Тобто зараз у нас вся клініка фактично є енергоавтономною, хоча на Бажана є й дуже потужне обладнання, зокрема, радіологічне – КТ, МРТ, — яке споживає майже стільки ж електроенергії, як вся клініка.

— Ви сказали, що наступним етапом стане відкриття офтальмологічного відділення. Чому саме офтальмологія?

— По-перше, звісно, тому, що на цей напрямок є попит, але ринок давно сформований і є дуже конкурентним. Ми маємо дуже професійну команду. Поки не розкриватимемо інтригу, але це справжні зірки. Ми побачили, що чимало пацієнтів з проблемами зору приходять до нас в поліклінічні відділення на первинні огляди, а потім ми їх втрачаємо, бо вони розходяться по інших клініках. Тому ми вирішили, що зайдемо на ринок офтальмологічної допомоги. Гадаю, що цей напрямок перспективний і ми будемо в ньому успішними.

— Наскільки успішним виявився ваш проєкт зі стоматології?

— Думаю, що він виправдав надії, які ми на нього покладали. Знов-таки, ми маємо потужну команду, і з цього напряму в нас дуже сильний лідер. Ми впевнилися, що все залежить від команди — як кажуть, все створюють і все руйнують люди. Для нас передусім люди, а вже потім все інше.

— Повернімося до реконструкції під час війни. Я так розумію, що у вас багато імпортного обладнання, але потужні світові виробники на час війни фактично призупинили роботу в Україні й не приїжджають сюди для монтажних робіт чи гарантійного обслуговування. Як ви виходили з цієї ситуації? Чи були проблеми з українськими контрагентами?

— Всі постачальники, з якими ми працюємо, а це провідні компанії світу, від початку повномасштабного вторгнення відчули на собі проблеми – порушення логістики й відтік кваліфікованого персоналу. Але вже влітку і ми, і вони пристосувалися до ситуації й відновили роботу. Можливо, сервіс став більш складним, оскільки частина персоналу була мобілізована, хтось поїхав, строк виконання якихось заявок став довшим. Певні труднощі є й сьогодні, вони полягають в тому, що строк виконання деяких замовлень став довшим. Але я не можу сказати, що постачальники в чомусь нас підвели, чи чогось не поставили. Звісно, були окремі випадки — наприклад, до війни в нас були контракти з контрагентами, які працювали з Білоруссю, але з початку повномасштабного вторгнення всі гроші, які ми заплатили білоруським постачальникам, фактично "згоріли", бо гроші ми заплатили до війни, але з Білорусі нам нічого не поставили. Наприклад, це стосується специфічних медичних меблів. Втім, ми бачимо, що постачальники поступово переорієнтувалися на інші ринки.

— Тобто білоруські компанії, яким ви до війни переказали кошти, не поставили вам обладнання?

— Один з наших контрагентів мав контакти, зокрема, з Білоруссю. Гроші залишилися в Білорусі, контракти білоруси не виконали. Можливо, ми згодом зможемо застосувати якісь механізми, але наразі розглядаємо це як бізнес-ризики. Загалом можу сказати, що труднощі були в усіх, ми змінювали строки поставки, варіанти оплати, вели перемовини. Враховуючи, що працюємо з постачальниками багато років, ми вирішили домовитися. Свої зобов’язання ми стараємося зараз виконати, наші контрагенти також, тому я можу тільки подякувати наших постачальникам за розуміння й терпіння.

— В яку суму фактично обійшлося відкриття клініки?

— Складно сказати, скільки за фактом. До війни ми оцінювали проєкт до $20 млн. Повну вартість ми зрозуміємо після завершення другої черги. Наразі зрозуміло, що вартість проєкту зросла, зокрема через те, що ми зробили клініку повністю енергоавтономною. Клініка побудована так, що ви навіть не відчуєте, коли вона переключилася й перейшла на автономне енергозабезпечення. При чому відповідні зміни в проект треба було вносити дуже швидко. Підозрюю, в іноземної компанії на подібні зміни пішли б не тижні, як у нас, а місяці.

— Які кошти ви залучали до реалізації проєкту, адже фінансова ситуація в Україні, будемо відвертими, дуже змінилася?

— За весь час нашої роботи акціонери жодної гривні з клініки не взяли. Ми реінвестували все, що заробляли. Джерело фінансування – це все, що заробляє компанія. Плюс ми залучали кредити. Коли постало питання, як добудувати клініку, ми домовлялися з підрядниками й пропонували знайти можливість завершити роботи. Скажу відверто, переговори були складні, просто ми розуміємо, що коли левова частка роботи виконана, не треба зупинятися. Тому ще раз хочу подякувати підрядникам.

— Ви сказали, що наразі клініку відвідує близько 500 людей на день. Скільки ви планували?

— Зараз ми фактично вийшли на показники, які були у клініки "Борис", коли ми її купували. Якби не ковід, ми почали б реконструкцію на рік раніше, при тому, що "Борис" тоді фактично працював на ковід. Ми почали реконструкцію в 2021 році й планували зробити її впродовж шести-восьми місяців. Планово для нас оптимальний режим буде 600-700 людей на день, це разом зі стаціонаром. У нас буде 46 ліжок в стаціонарі дитячому й дорослому, буде 20 ліжок в реанімації (зараз шість). Загальний ліжковий фонд клініки становитиме 79 ліжок. Є зал хіміотерапії й денний стаціонар. Ми відкриємо ще чотири операційні, вони дозволяють виконувати повний спектр операцій, окрім, мабуть, поки що кардіохірургії, що розташована у нас в інноваційному центрі хірургії серця та судин на Ідзиковських, який ми відкрили в 2021 році.

— Ви бачите якісь зміни в попиті на медичні послуги з початку війни? На що, крім психотерапії, зараз з’явився попит? Можливо, є якісь тенденції?

— Значну кількість наших пацієнтів до війни становили молоді жінки у віці 25-45 років з дітьми. Як ви розумієте, вони переважно зараз виїхали, тому останній рік попит коливається, але він є на всі спеціальності, хоч на педіатрію меншою мірою. Попит на кардіологію, неврологію, терапію, ендокринологію, наприклад, високий. Крім того, ми бачимо, що стає більше складних кейсів через наслідки ковіду, коли багато людей відкладали візити до лікарів, плюс півтора року війни — загострюються хронічні захворювання. Ми розуміємо, що все відкладене рано чи пізно з’явиться. Бачимо також, що зростає попит на фізіотерапію, масаж, психотерапію. Це специфіка, але все ж конкретні напрями я б не став зараз виділяти.

— Як ви бачите розвиток напряму доказової реабілітації? Чи буде вона представлена в "Добробуті" чи це буде окремий напрямок?

— За останній час потреба в реабілітаційних послугах у всіх країнах Європи дуже зросла. В 2021 році ВООЗ опублікувала звіт "Потреби в реабілітаційних послугах у європейському регіоні". Згідно з цим звітом, з 44 млн мешканців України 20 млн людей потребували принаймні однієї реабілітаційної послуги, яка б могла б покращити їхній стан. З них близько 65% – це потреба в реабілітації скелетно-м’язових порушень, близько 19% – сенсорних порушень, близько 10% – неврологічних. Так приблизно виглядає ринок. Він великий, але, мабуть, в Україні наразі недостатньо розвинутий.

Ми рік готувались, оцінювали свої можливості, потреби ринку й зараз проектуємо центр реабілітації. Приблизний обсяг інвестицій в цей центр — $16-20 млн. Це складний і довготерміновий проект – строком на 7-10 років. Ми розуміємо, що маємо отримати платоспроможного пацієнта, бо ми приватна клініка. Коли є потреба у реабілітації у 20 млн людей, то постає питання, а хто з них зможе за це заплатити. Особливо за довготривалу дорогу реабілітацію, зокрема неврологічну, після інсультів. Гадаю, ми зможемо вийти на цей ринок і закрити для себе 70-80% потреби. Але це ілюзія, що ми зможемо надати всі послуги, ми вибираємо те, що ми зможемо зробити, під які напрямки ми зможемо знайти 100% спеціалістів-реабілітологів. Це, мабуть, ключове питання в цій сфері.

При цьому не треба забувати, що в усьому світі за медичні послуги платять фонди або страхові компанії й держава, майже ніхто не може дозволити собі платити з власної кишені. При цьому рівень приватних медичних послуг за кордоном і в "Добробуті" приблизно однаковий, хоча у нас вартість менша, середній чек в Україні значно нижчий.

— Як ви оцінюєте платоспроможний попит на реабілітацію, якщо її загалом потребують близько 20 млн українців?

— На це суттєво впливає те, яка саме реабілітація потрібна. Наприклад, скелетно-м’язова реабілітація — 10 візитів по 1000 грн, мабуть, її може собі дозволити досить велика кількість людей. А от, приміром, на постінсультну реабілітацію — близько 30 днів перебування в реабілітаційному центрі, де є велика кількість персоналу, послуг, — чек може бути в 10 разів більший. Хто може заплатити 200-300 тис. за місяць? Звісно, ринок сильно зменшується — до десятків тисяч людей.

В Києві реабілітаційні послуги наразі надають близько 40 приватних компаній. Це й великі компанії, і невеликі центри на два-три кабінети. Немає закладу, який зараз "номер один". Це складний ринок, в тому числі й через відсутність спеціалістів.

— У вас є напрям реабілітації військових травм?

— Ми надаємо такі послуги, зараз багато організацій і людей включилися в цей процес. Цим займається багато людей і багато структур, фондів. Це точно не комерційна історія, і вона такою залишиться. Ми зможемо надавати такі послуги в реабілітаційному центрі, але яка буде потреба через кілька років, зараз дуже складно сказати. При цьому, наприклад, ампутації були завжди – це онкологічні пацієнти, діабетичні пацієнти. Ця проблема зараз суттєво зросла, але вона не зникне і після війни. Ми братимемо в цьому участь, але спрогнозувати обсяг наразі неможливо.

— Повернімося до клініки на Бажана. Чи є у вас там якісь інновації – медичні, управлінські?

— Я б говорив не про інновації, а про якісне виконання базових параметрів надання медичних послуг. Якщо дивитися на міжнародну сертифікацію, з чого вона складається? За словом "інновації" в медицині часто стоять нудні рутинні речі, які гарантують якість і стабільність якості медичних послуг. Наприклад, як медична компанія може забезпечити ефективний інфекційний контроль в клініці, гігієну рук. Така, здавалося б, не надто серйозна історія, але міжнародна комісія, яка проводить сертифікацію JCI, приділяє цьому величезну увагу, бо це насправді дуже важливо. Тобто інновації в медичній компанії — це не тільки впровадити щось, але й дотримуватися цих впроваджень постійно. І це один з наших головних принципів, саме це ми й робимо.

— А клініка на Бажана матиме сертифікат JCI?

— Ми рухаємося в цьому напрямку. Ми не можемо сертифікувати одну тільки клініку на Бажана, має бути сертифікована вся мережа. Це потребує дуже великої роботи, в передусім з персоналом. Ми розпочали цей процес, і гадаю, повернемося до цього після війни. Але ми вже дотримуємося всіх необхідних для цього стандартів. Наприклад, щоразу, коли хірург заходить до операційної, він має представитися персоналу, назвати ім’я й прізвище пацієнта, озвучити тип операції, який зараз виконуватиметься, які ризики. Такий стандарт мінімізує кількість помилок, які можуть виникнути. Ми також працюємо з інцидентами. Бо перше, що питають міжнародні фахівці з JCI, це: "Як ви працюєте з інцидентами?". Інцидент в даному випадку — це будь-яка ситуація, коли щось пішло не так. І якість роботи клініки оцінюється саме за тим, як в ній працюють з інцидентами. Наприклад, як ми працюємо з цим. По-перше, виявляємо ситуацію, в якій щось пішло не так (це може бути й зовсім не медичне питання — конфлікт з працівником, наприклад), з’ясовуємо, чому це відбулося, і приймаємо рішення, яке допомагає уникнути подібного в майбутньому. І ми вчимо персонал не приховувати інциденти, не боятися говорити про них, бо саме робота з ними й допомагає уникати серйозних наслідків надалі. І кожен випадок ми розбираємо командою, хоча, чесно скажу, це не завжди приємно для учасників обговорення. Але це необхідно. Бо ми щиро хочемо бути найкращими.

— Як ви оцінюєте перспективи створення єдиного медичного простору? Чи розвиватимете роботу з НСЗУ в програмі медичних гарантій?

— В нас був досвід роботи з НСЗУ в клініці "Борис". Скажу так: ми наразі вивчаємо для себе можливість і механізми, стратегію роботи з НСЗУ. Ми не відмовилися від цієї ідеї, але ми маємо вписати роботу з ними в загальну роботу нашої мережі. Ми аналізуємо, де і в якій точці ми зможемо це зробити. Тому не можу сказати, що ми відмовилися від цієї ідеї.

Ми маємо розрахувати, чи можемо ми вкластися в тариф, визначений державою, зберігаючи при цьому якість. І питання радше в тому, чи ми увійдемо в цю систему найближчим часом, чи почекаємо, поки буде вирішене питання зі співоплатою. Це б точно надало імпульс для ринку, але поки ми не хочемо робити жодних прогнозів. Для себе ми вивчаємо ту ситуацію, що є наразі — ті тарифи, за якими сплачує НСЗУ, набір послуг тощо. Ми велика компанія і не можемо просто так зайти і вийти — ми розуміємо, що працюватимемо тут багато років. Ми можемо прийняти для себе рішення, умовно, найближчим часом, а вийти на цей ринок, наприклад, через рік. Але для цього потрібно добре підготуватися — знайти базу, на якій ми надаватимемо ці послуги, вирішити, чи ми це будемо робити в Києві, чи вийдемо за його межі. Війна скоригувала наші плани. Наприклад, ми планували відкрити велику лікарню в Вінниці, вона мала прийняти перших пацієнтів в кінці минулого року. Зараз ми цей проект призупинили, але клініка в Вінниці чекає свого часу. При цьому ми не зупиняємо відкриття — відкрили Бажана, велику поліклініку на Ентузіастів. Ми все одно йдемо вперед, можливо, не так швидко і не тими масштабами, як раніше, але йдемо.

— Як реалізується проєкт служби швидкої допомоги?

— Цей проект працює й доволі успішно. До речі, на Бажана в нас також, як і на Ідзиковських, є станція невідкладної медичної допомоги. Єдине, що 13 карет "швидкої" ми передали на потреби ЗСУ. Це значна частина нашого паркуГадаю, що якби не війна, принаймні в Києві наші "швидкі" конкурували б зі службою 103. В нас були великі плани, наприклад, ми планували вийти зі "швидкою" в Вінницю на півроку раніше, ніж з лікарнею. Гадаю, ми цей проект розвиваємо, але поки не в тому обсязі, в якому б хотіли. Серед приватних мереж в цьому напрямку нам є чим пишатися.