Павло Баєв
Політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло)
Дві важливі події цього тижня ознаменують новий етап у колективних зусиллях допомоги Україні
Церемонія з нагоди 80-ї річниці висадки союзників у Нормандії 6 червня стояла окремо від низки майбутніх самітів і резонансних заходів. Серед них зустріч Великої Сімки (G7) 13−15 червня та саміт НАТО у Вашингтоні 9−11 липня. Присутність ветеранів тієї важливої битви на пляжах Нормандії зробила слова про боротьбу між демократією та тиранією звучними, сильними та правдивими. Президент України Володимир Зеленський обіймав цих ветеранів. Його присутність, можливо, більше, ніж будь-які конкретні заяви, стверджувала, що боротьба за свободу триває і вимагає жертв від поколінь, які сприймали цінності миру та співпраці як належне.
Відео дня
Кремль продовжує зображати своє вторгнення в Україну як відповідь на екзистенційні загрози Заходу. Однак загальний меседж у Нормандії наробив багато дірок у цьому наративі, бо насправді президент Росії Володимир Путін представляє реальну і безпосередню загрозу українській державності та європейській безпеці.
Десять років тому Путін був почесним гостем на подібній церемонії. Він охоче визнав вирішальну роль підтримки США сил радянської армії у війні, тоді як західні лідери високо оцінили роль СРСР у розгромі нацистської Німеччини. Нині ревізіоністські викривлення історії Другої світової війни є основною ідеологічною основою війни Росії проти України.
Деякі російські аналітики прагнуть спотворити правдиву історію спільних бойових дій із західними країнами, щоб потрафити домінантному наративу про конфронтацію з ворожим по суті Заходом. В Україні, навпаки, паралель між путінською Росією та гітлерівською Німеччиною була твердо проведена і поширена на бачення союзницької операції, яка має вивести з глухого кута тривалу війну на виснаження.
Тривала війна чинить великий тиск на всі сторони
Створення Нормандського формату між лідерами Франції, Німеччини, Росії та України відбулося після зустрічі у червні 2014 року. Ці країни домовилися про компроміс щодо врегулювання військового конфлікту на Донбасі, що був кодифікований у Мінських угодах. Вони в Україні зараз сприймаються як провал західної політики «умиротворення» путінського мілітаризму. У Росії ж Мінські угоди засуджують як приклад дволикості Заходу. Російська пропаганда назвала прояв солідарності з Україною, так яскраво продемонстрований під час святкувань мужності і рішучості боротися за свободу, — зловмисним і нежиттєздатним. Лідерство США, яке залишається незамінним для підтримки єдності Заходу перед загрозою тоталітаризму, зображується московськими аналітиками як хитке і шкідливе для інтересів Європи.
Президент США Джо Байден прагне запевнити союзників у твердій відданості США колективній безпеці. Багато європейських лідерів, здається, засвоїли урок фіаско, коли запропонували поступки Путіну. Бо той чудово вміє експлуатувати тих, хто віддає перевагу компромісу. Президент Франції Еммануель Макрон намагався використати державний візит Байдена 8 червня, щоб підтвердити свою рішучість надати Україні всю необхідну підтримку для перемоги над Росією.
Це включає направлення військових інструкторів для підготовки нових бригад і постачання винищувачів Mirage 2000−5. Ескадрильї винищувачів F-16, які постачаються кількома європейськими країнами, нададуть Україні значну перевагу в повітрі, зокрема, позбавляючи російські бомбардувальники можливості скидати важкі плануючі бомби на безпечній відстані від лінії фронту. Ці ескадрильї також матимуть можливість атакувати авіабази в глибині російської території.
Перспектива досягнення Україною переваги в небі викликає велике занепокоєння у російського верховного командування. Путін продемонстрував прагнення запобігти такій зміні військового балансу шляхом ескалації погроз, спрямованих на те, щоб відмовити європейські держави від підвищення якості військової підтримки України. Виступаючи на Петербурзькому економічному форумі в той самий день, коли Байден і Макрон стояли разом із Зеленським на пляжах Нормандії, Путін докладно розповів про ядерну міць і доктрину Росії, а потім заявив, що немає потреби думати про такі питання. Проте продукування марних спекуляцій триває, і пропозиції щодо ядерного удару по відповідній цілі конкурують з аргументами щодо експорту ракетних технологій у зони конфлікту, які зачіпають життєво важливі інтереси США.
Ця стратегічна путінська неоднозначність потрапила у заголовки багатьох ЗМІ, але здебільшого не змогла обмежити єдність Заходу. Дві важливі події цього тижня ознаменують новий етап у цих колективних зусиллях: конференція з відновлення України в Берліні 11 і 12 червня та саміт G7 в Апулії, Італія. Ключовим моментом рішення для останнього є спрямування прибутків від російських фінансових активів, заморожених у західних банках, на економічну допомогу Україні, що є значним кроком до повної конфіскації цих активів. Конференція ж у Берліні, ймовірно, намагатиметься змістити фокус з післявоєнної реабілітації на невідкладне завдання постійної відбудови енергетичної інфраструктури України, що продовжує залишатися основною мішенню російських ракетних атак.
Ці заходи покликані закласти міцну основу для Саміту миру в Україні, запланованого на 15 і 16 червня в швейцарському Бюргенштоку. Російська дипломатія доклала величезних зусиль для саботування цього саміту, і відмова Китаю взяти участь є серйозним ударом по плану України щодо забезпечення якнайширшої участі. Зеленський уже погодився звузити порядок денний до обговорення питань глобального значення, зокрема підвищення продовольчої безпеки та забезпечення безпеки атомної енергетики, а не зосередитися на відновленні територіальної цілісності України. Однак тепер він повинен продовжити коригування своїх амбіцій.
Тривала війна чинить великий тиск на всі сторони. Стійкість України вимагає від західних зацікавлених сторін подвоїти свій внесок у відсіч агресії Росії для забезпечення справедливого та стійкого миру в Європі. Україна також заслуговує на своє місце в трансатлантичному альянсі, і майбутній саміт НАТО у Вашингтоні, схоже, ще раз підтвердить цю перспективу. Однак шлях до цієї перемоги буде таким же важким, як той, що призвів до найдовшого дня в Нормандії в червні 1944 року.
Диктатори можуть підпорядкувати мільйони людей своїй волі, але демократії мають перевагу в тому, що вони об'єднані в боротьбі за свободу. Цей посил єдності підкріплюється на кожній зустрічі на високому рівні і, зокрема, вшануванням ветеранів, якими надихаються герої-захисники Харкова та Одеси.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікація повної версії тексту заборонена.
Оригінал
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Читати далі