Муса Магомедов, народний депутат України, член комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку
Десятки тисяч тонн російського металобрухту, який торік у лютому приїхав до нашої країну у вигляді танків та гармат, у пересічного українця викликає почуття відрази і огиди. Це можна зрозуміти. Водночас постає запитання: що робити з усім цим мотлохом? Насправді ворожа техніка та пошкоджена інфраструктура – це сировина, яка наразі складає металофонд нашої країни. Сировина – це виробництво, яке вкрай необхідне під час війни. Чому ж кількість брухту скорочується, а підприємства зупиняються?
За підсумками березня 2023 року в Україні зібрали на 23% менше брухту чорних металів у порівнянні з лютим. 70,4 тис. тонн проти 91,5 тис. тонн сировини. Такі дані наводить асоціація УАВтормет. Якщо ж порівнювати перший квартал 2023 та аналогічний період 2022 року, то скорочення становить 60%. Для пересічного громадянина, не знайомого з галуззю, ці цифри мало про що говорять, і можуть бути вкрай незрозумілими. Але насправді все на поверхні.
Аби розібратися, подивимось на стан галузі в останній довоєнний рік. Тоді за перші 7 місяців 2021 року з України було вивезено майже у 10 разів більше брухту, ніж за весь 2020-й – 335 тис. тонн. Вже тоді ситуація набувала кризових наслідків. Адже ціни на лом за кордоном зросли до 500 доларів за тонну, в той час, як експортне мито складало всього 58 доларів. Тоді ж металургійні підприємства опинилися перед загрозою повної зупинки.
Настав 2022 рік. У березні питання щодо металобрухту в Україні знов актуалізувалось. Купа розгромлених підприємств та тони ворожої техніки, яка дорожча у переробці, але, тим не менш, складає частку металофонду країни, опинилась на нашій території, фактично, під ногами. Здавалося, дефіцит металобрухту в гірничо-металургійному комплексі мав хоч трішки зменшитись, але все відбулося навпаки. Нестача почала стрімко зростати, у той самий час, як експорт брухту різко пішов вгору. Що ж сталося?
Дефіцит сировини поглибився через окупацію східних областей. Обсяги виготовлення скоротилися на 75%. Нагадаю, що в Україні 80% у загальному обсязі заготівлі брухту займає так званий амортизаційний брухт. Він утворюється внаслідок роботи промисловості. Стоїть промисловість – нема сировини.
А от експорт за перші три місяці 2023 року склав близько 40 тис. тонн. В той час, як у жовтні-грудні 2022 року він був більш ніж удвічі менший – близько 16 тис. тонн. Якщо темпи експорту зростатимуть у такій прогресії, то вже в грудні ми матимемо цифру у 300 тис. тонн чи навіть більше. Тобто за експортом ми повернемось у довоєнний 2021 рік. А за надходженням брухту, фактично, провалимось у непоправний дефіцит. Вивозимо більше, ніж можемо самі себе забезпечити.
У 2021 році, за оцінками експертів, максимальне надходження брухту на рік могло становити 7-8 млн тонн. Це за прогнозами. А по факту, було значно менше. Зараз ринок не може зібрати й мільйону. Тому прірва між експортом та надходженням стає катастрофічною. Навіть в умовах неповного відновлення галузь, за різними оцінками, потребує більше мільйона. І це при тому, що до 2022 року у галузі вже спостерігався хронічний дефіцит. Тоді, за підрахунками експертів, в Україні заміщалося 3,5 млн. тонн металофонду, при цьому споживання сталі становило 4,8 млн. тонн.
На жаль, сам ринок металобрухту наразі являє собою вкрай непрозорі процеси. Це єдине, в чому сходяться, як прихильники, так і противники тимчасової заборони експорту металобрухту в Україні. Прихильники експорту твердять, що завдяки продажу брухту за кордон, активність невеличких підприємств допомагає відновити економіку. А швидка утилізація ворожої техніки та зруйнованих обʼєктів зберігає екологію. Звісно, зруйновані та згорілі промислові об’єкти, залишки знищеної бойової техніки, що досить довго знаходяться просто неба, несуть загрозу для навколишнього середовища та людей, що проживають поруч. Але, давайте подивимось, до чого вже наразі призвів експорт брухту: до тимчасової зупинки деяких підприємств, недоотримання коштів до бюджету та кримінальних схем.
Так, у 2021 році підприємства гірничо-металургійного комплексу сплатили до бюджету понад 42 млрд гривень. Подивимось, скільки ж отримує держава, коли експортує брухт. На диво, майже нічого. Адже вивозять сировину через ЄС, я ким у нас діє пільгове експортне мито у розмірі 3 євро. Звідти його перенаправляють до реальних клієнтів. Експортувати сировину відразу до клієнтів коштувало б 180 євро експортного мита – і на цьому український бюджет, за повідомленням ДБР у 2022-23 роках, вже втратив 350 млн гривень. У березні цього року Бюро розпочало розслідування щодо причетності працівників Волинської митниці до незаконних схем масштабного вивезення металобрухту до країн ЄС.
Схема проста: аби отримати пільги та відповідний сертифікат EUR.1, компанії, що займаються металобрухтом, мають підтвердити українське походження сировини. Тоді замість 180 євро вони сплачують усього 3 євро мита. Але ж підтвердження, за даними ДБР, відбувалося за фіктивними документами.
Отже, у той час, коли прості українці збирають гроші на військову техніку, кошти, за рахунок яких Україна могла б нарощувати військовий потенціал, утікають крізь пальці.
