Дмитро Тузов
Політичний оглядач, ведучий Радіо НВ
Кілька слів щодо розмови Віталія Портникова з Юлією Латиніною
«Русскій мір», хто б його не тягнув у наші голови — чи то Владімір Путін, чи Юлія Латиніна, намагатиметься й надалі вповзати, ніби змія, у свідомість українців. І робитиме це або з агресивним шипінням, або лагідно — у формі дискусії. «М'яке» вторгнення «русского міра» у вашу свідомість — це коли вам пояснюватимуть про користь і прогресивність російської імперії, яка завжди вбивала, ґвалтувала і нищила (голодом, зокрема) українців, але робила це «краще», ніж, скажімо, Римська імперія вбивала своїх рабів і ворогів.
Відео дня
На думку ліберальних росіян, українці мають цінувати те, що бути замореним голодом — це вишуканіше, аніж розіп'ятим на хресті вздовж дороги. І що доля українського поета Василя Стуса, вбитого у розквіті сил російською системою нищення ідентичності інших народів (не лише українців) є кращою, аніж доля Івана Франка, який тричі балотувався до австрійського парламенту, але так і не став депутатом.
Дурість, скажете ви? Але вороги все-одно це поширюватимуть за кожної нагоди, маніпулюючи історією і відпрацьованими навичками й технологіями російської пропаганди. Натомість, українці, сподіваюсь, чітко затямили: між пропозиціями бути вбитими методами або Римської, або Російської імперій, не треба обирати. Не треба робити те, що нам знову пропонують російські інтелігенти, бо це «вибір» між колаборацією із вбивцями, зрадою власного народу та мордовськими таборами. Або туди, або сюди.
Це «вибір» між колаборацією із вбивцями та мордовськими таборами
Не тіште себе ілюзіями, що це стосується лише тих, хто «висовується» і має активну позицію. Голодомор вбивав мільйони аполітичних людей. У Жовтневому палаці тодішні носії «русского міра» розстрілювали пострілом з маузера у потилицю не лише поетів і драматургів. Українських правозахисників Юрія Литвина і Олексу Тихого, як і тисячі інших українців у російських таборах, тодішня російська імперія (тюрма народів) вбивала у засланні вже у часи, коли Горбачов домовлявся з Рейганом про ядерне роззброєння. До речі, Олекса Тихий народився і жив на Донеччині. А Василь Стус тривалий час там мешкав і працював. На тій самій Донеччині, яку нинішній російський режим Путіна і його «товаріщей» знелюднює на очах у всього світу.
Отже, «вибір» між винищенням або за методиками древнього Рима, або за методиками сучасної Москви, хай залишать собі ті, хто просуває такі «концепції». Протидією цій диявольській облуді є існування і зміцнення української держави. Так, тієї самої, яка не є досконалою. До якої у нас багато питань, претензій і звинувачень. Недосконалу державу можна змінювати, поліпшувати, зміцнювати. Навіть правки до Конституції можна вносити (після війни). Навіть, якщо десятиліттями тупцювати на місці у боротьбі (або в імітації цієї боротьби) із знаменитою корупцією. Що таке десятиліття боротьби у контексті світової історії? Ніщо. В історії про це буде написано одним рядком. Як в історії США про існування, у свій час, баронів-розбійників. А от життя без власної держави — це біда, яку виправити неможливо. Це — голодомор, голокост, й інші форми геноциду.
А битву світів Портников — Латиніна (без лапок, бо це протистояння світоглядів), українці виграли чистою перемогою. Дякую Віталію Портникову.
Текст опубліковано з дозволу автора
Оригінал
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Читати далі