Автор: Василь Пехньо
Старший лейтенант, командир роти Гонор окремого механізованого батальйону Вовки Да Вінчі Олександр Ябчанка розповів в інтерв'ю Radio NV, що таке наземні роботизовані системи, яке їхнє практичне застосування на фронті та чи є ці технології у ворога.
https://www.youtube.com/watch?v=VzCHGDD1rVQ
— Були вже реальні кейси на полі бою, коли наземні роботизовані комплекси проявили себе як такі, що вони справді необхідні і потрібні?
— Пропоную спочатку все ж визначитись, що воно таке, на прикладі комплексу ШаРись. Це комплекс, який складається з двох частин. Перша — це мобільна платформа, вона називається Рись. Друга — це турель для кулемета або для іншого вогневого засобу, вона називається Шабля. Проте окремо ці модулі теж можуть працювати і виконувати функції.
Відео дня
Тому почнімо нашу розмову з того, що я коротенько опишу, які функції мав би в майбутньому виконувати наземний роботизований комплекс — не один, а ціла лінійка.
Це такий собі конструктор Лего. Ти як його складеш, такі функції воно і виконує. Перша — логістика. Друга — евакуація. Третє — мінування. Четверте — розмінування. П’яте — спостереження за полем бою. Шосте — вогневе ураження. Це ключові функції, які би мали закривати наземні роботизовані комплекси.
Випробування наземного роботизованого комплексу для евакуації пораненого / Фото: Brave1/Facebook
Ви запитуєте, чи наземні роботизовані комплекси вже закривають частину тих функцій. Що конкретно по нашому підрозділу? Вперше функцію вогневого ураження ми почали закривати ще рік тому, в квітні. Ми були поблизу Торецька, і там ми вперше виставляли Шаблю — це верхня частина, те, що називається турель під кулемет. Тоді це був кулемет калібру 7,62 мм. З того часу до сьогодні пройшла, я би сказав, навіть еволюція, бурхливий розвиток усіляких різних наземних роботизованих комплексів в сторону збільшення калібру, збільшення вогневих засобів. Тобто зараз є набагато більше турелей, які можуть керувати різними вогневими засобами.
Інший напрямок розвитку — це мобільність цих роботизованих комплексів. Минулого року ми знали лише про платформу, яка називалася Рись. Зараз уже є ціла лінійка логістичних комплексів, яку неодноразово ми зустрічали на [кластері для розвитку військових технологій в Україні] Brave1, на які можна чіпляти ці турелі. Іншими словами: за останній рік, принаймні в винахідницько-теоретичному плані, ми просунулися сильно.
Випробування наземного роботизованого комплексу для розмінування / Фото: Brave1/Facebook
— Дозвольте, я ще тут уточню. Ви говорите, турель вогнева. Я думаю, що для широкого загалу не зовсім зрозуміло, як воно працює, в чому тут ця роботизована складова. Що таке турель? Як вона використовується? Головна суть роботів — це щоби людина не брала участі в цьому процесі, правильно?
— Давайте я поясню. Турель — це такий гаджет, який допомагає управляти кулеметом дистанційно. Що це означає на практиці? Стоїть ця турель десь на вогневій позиції, на ній [стоїть] кулемет різного калібру. От зараз, наприклад, говоримо про 7,62 мм (це з особистої практики). Кулемет стоїть в одному місці, а кулеметник знаходиться в іншому місці. І керує цим кулеметом за допомогою джойстика, за аналогією з іншими безпілотними системами. Наприклад, за аналогією з Мавіком. Мавік, фактично, це розвідник, яким ти керуєш за допомогою джойстика, за допомогою пульта.
Читайте також:
Фабрика смерті. Російський завод у Єлабузі планує виробляти 6 тисяч шахедів на рік, це може вплинути на перебіг війни — WSJ
Та сама логіка і в засобах ураження — турелях. Ти керуєш засобом ураження дистанційно, знаходячись віддалено від місця, де твій засіб ураження. Чому так? Тому що противник, коли бачить, звідки завдається по ньому вогневе ураження, туди відпрацьовує з власних вогневих засобів. Навіть якщо він знищить турель, залишається живим кулеметник. Для нас неспівмірна цінність людини, порівняно зі втратою турелі. Окей, втратимо, шкода. Назбираємо на нову. І хочу подякувати кожному, хто донатить на наші комплекси. Ви допомагаєте нам і виконувати бойову задачу, і рятувати наших побратимів, з тієї причини, яку я щойно назвав — засіб ураження віддалено знаходиться від оператора турелі.
— Повернімося тоді до практичного контексту. Як вони себе ще проявляли? Якісь конкретні випадки, які, як то кажуть, можна відчути?
— Тут я радше буду посилатись на ті відеоматеріали, які я бачу в загальному доступі. Якщо говорити про турелі, ця ж сама турель Шабля: був один вузол оборони, якщо я не помиляюсь, під Авдіївкою. Досить тривалий час противник намагався цей вузол оборони захопити, і втратив там досить велику кількість живої сили. Втратив на знищення цього вузла оборони багато боєприпасів. І коли вони захопили цю вогневу точку, то вони побачили, що там вбитих українських воїнів — нуль. Там лише турелі.
Тепер подивіться, що відбулось. Ми [знищили] не один десяток окупантів, купу боєприпасів, якими вони пробували погасити цю вогневу точку, на одну турель калібру 7,62 мм. Що ми втратили? Ми втратили залізяку — так, цінну, але, зрештою, ціна її нехай 15 тисяч доларів. І втратили кулемет ПКТ. Натомість ми знищили десятки ворогів, і змусили супротивника витратити на цю вогневу точку певну кількість досить недешевих боєприпасів, снарядів, FPV-дронів.
Нагадаю, що ціль у війні, насамперед основна задача Збройних сил стоїть у знищенні супротивника, його живої сили і виснаженні його засобів. Такий приклад, як ми розміняли одну турель на енну кількість окупантів і їхніх вогневих засобів.
Випробування наземного роботизованого комплексу / Фото: Brave1/Facebook
Тепер щодо логістичної складової. Знову ж, зараз турелі вже використовуються із цією метою. Тільки зрозумійте правильно: це не так легко, як здається в кіно. Для того, аби це застосовувати на практиці, по-перше, вони мають бути в наявності. Станом на сьогодні держава не може собі дозволити повноцінно забезпечувати підрозділи наземними роботизованими комплексами. Друге: мають бути навчені люди. Станом на сьогодні, знову ж, є в регулярних частинах в структурі пілоти безпілотних літаючих комплексів. Ще пілотів наземних комплексів немає, і це природній процес. Тому що спочатку військо починає виконувати певні задачі за допомогою безпілотних засобів, а потім вже держава підтягує до цього штат.
Так само було і з літаючими безпілотними системами. Тут не треба говорити, що держава винна, що це ще не відбулося. Держава підтягується за ініціативою підрозділів.
Нарешті третє: це складний технічно процес — розробка логістичних шляхів. Ви ж розумієте, наземний безпілотний комплекс і безпілотний літаючий комплекс, очевидно, що безпілотний наземний складніше доставити до точки, з якої ти будеш працювати, бо воно чималеньке. Тому воно на практиці не так легко, як здається в теорії.
Читайте також:
Нічний жах моряків РФ. Як маленькі дрони змусили тікати на схід великий флот росіян
Але є частини, які мають вже практичні кейси, і ми в них черпаємо інформацію про те, які є складнощі у впровадженні цього на практиці; щодо того, як покращити використання наземних роботизованих комплексів.
Наш підрозділ зараз на бойовому злагодженні, і тому ми у своєму бойовому злагодженні вже використовуємо наземні роботизовані комплекси. Іншими словами: наша піхота вчиться воювати вже з застосуванням цих роботизованих комплексів. І тому ми дуже вам вдячні за допомогу в зборі коштів, тому що вчитись безпосередньо на лінії зіткнення — це вкрай складно. Вчитись потрібно при бойовому злагодженні, але виходити на бойове чергування з уміннями. Тому безцінно те, що ви нам допомагаєте засобами, і ми докладемо максимум зусиль, аби наземні роботизовані комплекси стали частиною Сил оборони, так як вже зараз стали літаючі безпілотні комплекси.
— Наразі немає так званої повної доктрини застосування цих наземних роботизованих систем. Можливо, ще півтора року тому FPV-дрони тільки почали поширюватися, а зараз уже, даруйте, з кожної праски говорять, що хто знає, де би ми були зараз, якби в нас не було FPV-дронів, допоки американці не голосували свій бюджет. І що вони відіграють зараз надзвичайно важливу роль у війні. Чи можна сказати, що по наземних роботокомплексах ми перебуваємо десь приблизно на тому ж етапі? Тобто ми зараз в цій відправній точці розвитку, поширення цієї технології, розуміння, що краще працює на конкретній ділянці фронту. І, можливо, уже за рік можемо говорити про ці комплекси як про невід'ємну частину поля бою і нашу значну перевагу, яка дозволяє нам вести боротьбу проти окупантів.
— Щодо доктрини. Розумієте, це не у нас немає доктрини, це її у світі немає. Ба більше: Україна зараз найближча до створення цієї доктрини. Просто неможливо її нафантазувати, записати і потім впроваджувати. Тут навпаки працює. Ти спочатку на свій страх і ризик береш це у свій підрозділ, береш піхотинця, який базово — піхотинець, його функція піхотна. Але ти береш його, вчиш, крім піхотних навичок ти його ще додатково вчиш навичкам керування наземними роботизованими комплексами. Далі ти думаєш над тим, як зробити так, аби цей наземний роботизований комплекс не був знищений в перший же день його виїзду. Далі ти це все на свій страх і ризик впроваджуєш на практиці. Тому величезна повага кожному підрозділу, який намагається це впроваджувати. Це правда.
Базово, коли ти впроваджуєш щось нове, ти береш на себе ініціативу. А в армії є таке правило: ініціатива завжди переслідує свого ініціатора.
— Це ви дуже коректно висловилися.
Читайте також:
«Китайський Новий рік» для ворога. Як працюватимуть українські морські дрони, оснащені Градами, та в яких портах ховаються кораблі РФ
— Ти взяв ініціативу і ти з нею тепер носишся: шукаєш на неї ресурси, вчиш на неї людей, впроваджуєш її на полі бою. Ми даємо відповідь наперед щодо того, а що, тепер будемо воювати роботами, а не людьми? Ні, на жаль, станом на зараз та технологія, яка є, не зменшує кількість людей на передовій, а навпаки, потребує ще більшої кількості людей. Але більша кількість цих людей мають незрівнянно менші шанси бути вбитими або отримати поранення, якщо вони застосовують наземні роботизовані комплекси. Відповідно, в питанні доктрини ми зараз, напевно, перші в світі.
Тепер друге, щодо вашого, сподіваюсь, прогнозу на наступний рік. Я би, звісно, хотів, аби він справдився, але ми не маємо цієї гарантії. Де гарантія, що росіяни не зроблять це першими? Де гарантія, що вони не включать масове виробництво цих наземних роботизованих комплексів, навчать екіпажі і ми тоді будемо в ролі тих, хто доганяє? Тому що станом на зараз у ключових інноваційних все ж тими, хто доганяє, були росіяни, якщо взяти перший Мавік, який дуже сильно вплинув на поле бою у перший рік війни або якщо взяти FPV-дрони, які дуже сильно вплинули на поле бою 2023 року. Я сподіваюся, що так буде і з роботизованими наземними платформами, і з усім решта. Тому що війна — це зокрема і битва інтелектів, битва інновацій.
Я сподіваюся, що ми далі в інноваціях будемо бігти попереду противника, бо ми розуміємо, що ворог мавпує нас і масштабує ті хороші ідеї, які ми придумали.
Але уявіть, боронь Боже, що в чомусь він нас випередить. І от якщо ми будемо в ситуації того, хто доганяє, буде біда.
Читайте також: «Напевно, ворог це розуміє». Чому українська РЕБ ефективна проти російських дронів, а проти ракет — ні. Втім, не всіх
І у нас ще є один важливий момент, який називається масштабування. Між успішним використанням і масштабуванням має проходити якомога менше часу. Чому? Тому що росіяни теж вже використовують наземні роботизовані комплекси. У них вони і з кулеметами, і з АГСками. Я бачив відео, де ми нашими FPV-дронами знищуємо російські наземні роботизовані комплекси. Тобто вони теж рухаються в цьому напрямку. Ми зараз біжимо з ними наввипередки, і я щиро сподіваюся, що ми таки в цьому протистоянні будемо завжди попереду, бодай на пів корпуса.
— Олександре, а хто удостоюється навчатися керувати такими роботизованими системами? Хто ці люди? Чи це в перспективі справа будь-кого із піхотинців на позиції?
Читайте також:
«Для Заходу це ідеальні випробування». Федоров — про новітні технології в українських дронах і про те, що саме потрібно на фронті
— Станом на зараз, це мої піхотинці. Тобто це людина, яка в структурі записана як, наприклад, гранатометник. Це піхотинець-гранатометник або піхотинець-кулеметник. Це людина, яка за військовою спеціальністю є кулеметником, але він бере на себе відповідальність вивчити наземний роботизований комплекс. Керувати ним непросто. Якщо людина береться за НРК (наземний роботизований комплекс — Ред.), він вивчає все, починаючи від доктрини використання, закінчуючи суто самою технікою. Він має до останнього гвинтика розуміти цей наземний роботизований комплекс. І не один.
Наприклад, ті наземні роботизовані комплекси, на які зараз збираєте ви, вони досить суттєво відрізняються від тих наземних роботизованих комплексів, на яких ми працюємо, бо в нас зараз колісні, а ви збираєте на гусеничний. Логічно, що колісний не проїде там, де проїде гусеничний, а гусеничний не може їхати так стрімко, як може колісний. Тому оператор НРК — це людина, яка фактично бере на себе зобов’язання бути універсальним солдатом.
І що приємно: в роті Гонор черга на ці позиції. І в нас є досить суттєва кількість мобілізованих людей. Зараз, наприклад, ми спілкуємося перед строєм, я не розумію, хто з них мобілізований, а хто рекрут. Це хороша новина, тому що люди мотивовані. Іншими словами: навіть коли мобілізована людина потрапляє до нас у підрозділ, вона стає мотивованою. Людина висловлює побажання вчитись не просто піхотній справі… Тобто вона добросовісно виконує свою навчальну програму по піхоті (а це, повірте, важко, бо треба зранку до вечора впахувати) і він ще знаходить час розібратись в НРК, і потім вже в інший день керує наземним роботизованим комплексом.
Станом на зараз це виключно персональна ініціатива командування, батальйону, роти і рядових піхотинців.
Читати далі
