Андрій Кокотюха
Письменник, кіносценарист
Вплив книжки на відмову від російської мови поки перебільшений
Анонсований на початку року на ВДНГ в Києві фестиваль Книжкова країна відбувся. Чим підтвердив висновок про книжковий бум в Україні, зроблений ще два місяці тому. Але не обійшлося й без висновку, сумного й навіть трагічного для частини учасників та гостей. Навіть не так. Два трагічних висновки. Перший — російська мова зникла завдяки зростанню попиту на книжки. Другий — російська мова не зникла попри зростання попиту на книжки.
Відео дня
Ось приклад, який ілюструє другий висновок. На презентацію за моєї участі прийшов незнайомий мені раніше автор. Коли йому на законних підставах — бо ж заявлений! — передали слово, колега вибачився за перехід на російську. І перейшов на російську.
Його ніхто не перервав. Зате всюдисущі блогери тут же обурилися в телеграмі під загальним гаслом: «Та скільки ж можна, скільки ще російських бомб треба, аби російської не було!», додавши цей випадок до переліку аналогічних. Тобто, спершу людина починає українською, потім вибачається й переходить на більш звичну їй. Зрозуміло, що не англійську чи китайську.
Нюанс у тому, що в цьому конкретному випадку автор був не просто щойно з потяга — щойно з фронту. Куди пішов добровольцем відразу після масштабного російського вторгнення. Чому є документальні підтвердження в соцмережах. Отак знову постає воістину про́кляте питання: хто має право диктувати не просто військовому, а добровольцю, де і коли слід переходити на українську і чи переходити взагалі. Адже питання постало не минулого року завдяки закидам Ірини Фаріон. І зростання попиту на україномовну книгу та розвиток книжкових фестивалів його не вирішать.
Слід не пороти гарячку, не впадати в ейфорію
Хоча прогнозувалося навпаки. Російська мова зникне, принаймні — з публічного простору, якщо з полиць книгарень та бібліотек зникнуть російські книжки. Таке припущення могло вийти з якого-небудь офісу навіть не простих, а найпростіших рішень. Ставка на подібне робилася не лише в книжковій, а й інших дотичних до культури сферах. Ось дивіться, зникають із українських ефірів російські фільми, серіали та музика — і все, більше російського в Україні не буде. Проте ніхто досі не пояснив, чому російські продукти заборонені, а Слово пацана в Україні активно дивилися й, мабуть дивляться досі. Російська музика знову поволі повертає популярність — вимоги заблокувати інтернет не зрозуміють навіть активні борці з російським впливом. Буду в перших рядах протестувальників, якщо що.
Повертаючись до книжкових фестивалів та книжкового буму загалом, слід не пороти гарячку, не впадати в ейфорію, а спокійно подумати й зрозуміти кілька справді базових речей.
Перша: говорячи про відкриття нових книгарень, треба наголошувати — в межах Києва. Фестивалі теж здебільшого відбуваються в столиці. До повномасштабного вторгнення було те саме, маю на увазі масові заходи, не лише книжкові. Є книгарні та окремі спеціалізовані форуми в інших великих містах, віддалених від зони бойових дій, та й то не в усіх. На цьому все. Отже, вплив книжки на відмову від російської мови поки перебільшений.
Друга: існує сила звички. Як учасник не одного книжкового фестивалю особисто бачив людей, котрі шукали книжки російською для себе, дітей та — увага! — онуків, не знаходили і обурювалися. Хто зможе перепрошити подібних споживачів і чи треба витрачати на перепрошивку якісь ресурси — не знаю. Проте знаю точно: свої читацькі потреби вони вповні задовольняють у бібліотеках. Це з соцмереж здається: дерусифікація йде повним ходом, бібліотекарі радісно здають російське в макулатуру, за отримані гроші купляють нові українські книжки, дрони чи все разом. Насправді навіть у київських бібліотеках у вільному доступі російська класика, російські мілітарні бойовики, російські жіночі романи, а ще більше — російськомовні видання Конан Дойла, Жуля Верна, Агати Крісті тощо. Бо кому макулатура, а кому — фондові одиниці, які нічим замістити. Та й попит стабільний.
Читайте також: 
Ярослав Грицак Як я знов увірував у перемогу
Третя: гроші. Середня вартість книжкової новинки в Україні — 350 гривень. Дешевше, ніж 200 гривень, можна знайти хіба книжку по акції. Поки що найдорожча новинка — Всі вірші. Сергія Жадана. Коштує 1 тисячу гривень, користується попитом. Але ж це для мотивованих. Якість поліграфії зростає в рази, що зашивається в відпускну ціну. Не забувайте про розбомлені Росією друкарні передусім у Харкові, де до російської навали були основні видавничо-поліграфічні потужності. А ще — знищені книжки на складах, які видавці списують, втрачаючи прибуток.
Сукупність факторів дозволяє твердити: книга в Україні — товар для мотивованих та потреба мотивованих. Готових платити свої гроші за можливість читати актуальне українською мовою. Нові книгарні й книжкові фестивалі лише частково розширяють аудиторію. Розширення відбувається за рахунок тих, хто звик читати-писати російською. Тому поки що мовне питання лише новими гарними книжками, як і новими фільмами, на жаль не вирішиться. Є надія на оце «поки що».
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Читати далі