Автор: Анна Левченко
Після початку повномасштабного вторгнення в Україні була прийнята низка законодавчих актів, які мали убезпечити та спростити функціонування держави і бізнесу у ситуації військового стану. Серед цих законів, зокрема, був закон "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв’язку із збройною агресією РФ проти України", який, згідно трактовки деяких українських судів, продовжує строк чинності усіх без виключення майнових прав інтелектуальної власності до дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану. Але виявилось, що крім позитивного впливу цього закону на регулювання сфери патентного права, законодавець продовжив монополії конкретних компаній, які на підставі діючого законодавства мали б завершитись, у певних сферах та на певних ринках на час дії воєнного стану.
Найбільш значущий вплив на суспільство мають монополії, які стосуються фармринку та прав на виробництво певних ліків. "Штучно" продовжені прийнятим законом патенти заважають виходу на ринок конкурентів та запуску виробництва ліків в Україні, тож не дозволяють знизити ціну на препарати. Зокрема, наразі в українських судах знаходиться цілий ряд справ щодо відстоювання патентних монополій, які стосуються протигрибкових препаратів (на основі каспофунгіну), знеболювальних та протизапальних, а також препаратів проти артриту (на основі еторикоксибу).
Як це фактично відобразилось на фармацевтичному ринку, агентству "Інтерфакс-Україна" розповів адвокат, патентний повірений, керуючий партнер адвокатського бюро Mamunya IP Олександр Мамуня.
— Чому виникла потреба приймати цей закон?
— Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, зʼявився потенційний ризик втрати прав інтелектуальної власності деякими їх власниками. Однією з причин, якою пояснювали виникнення такого ризику, було, зокрема, те, що багато патентних повірених, юристів та спеціалістів у штаті підприємств, які працювали у цій сфері, були вимушені покинути місця проживання, роботи, були залучені до лав ЗСУ тощо і не могли виконувати певні дії, необхідні задля того, щоб підтримати чинність прав інтелектуальної власності своїх підприємств чи клієнтів. В принципі підтверджених випадків того, що хтось таким чином втратив свої права, наприклад, не сплативши відповідний обовʼязковий збір за підтримання чинності прав інтелектуальної власності, мені не відомо. Але небезпека таких ситуацій дійсно існувала. Саме тому декілька юристів юридичних фірм, які працюють у сфері інтелектуальної власності, виступили з ініціативою, яка мала унеможливити втрату прав інтелектуальної власності їх правовласниками. Це запропонували зробити шляхом призупинення строків на вчинення необхідних дій щодо прав інтелектуальної власності на час воєнного стану для того, щоби ніхто не зміг втратити власні права, вчасно не вчинивши відповідну дію через обставини війни. Ці терміни мали бути продовжені після завершення війни, але не з нуля, а з моменту, на якому він був призупинений.
— Чим на практиці обернулося прийняття цього закону? Якими виявились недоліки запропонованої ініціативи і які проблеми викликали ці недоліки, зокрема, на фармацевтичному ринку?
— На практиці закон, який був прийнятий парламентом блискавично – за чотири дні – і ще через 10 днів був підписаний президентом, створив цілий ряд системних проблем для української економіки і спричинив цілий ряд непередбачуваних шкідливих ефектів. Цими ефектами вже цілий рік користується група за певними ознаками повʼязаних між собою компаній – Мерк Шарп енд Доме Корп, Мерк Кенада Інк. та Органон Канада Інк. Суть питання у тому, що права інтелектуальної власності на винаходи (патентні права) є дійсними лише певний визначений законом строк, і коли вони остаточно завершуються, такі права неможливо ані продовжити, ані підтримати їх чинність, які б дії власник цих прав не вчиняв. Тобто ці права у певну дату мають остаточно назавжди завершитись. Але наразі виходить так, що завдяки згаданому закону ці права, які мали остаточно закінчитись під час воєнного стану, не завершились. Зокрема, мова йде про патентні права у галузі фармацевтики.
— У чому небезпека і суть створеної проблеми?
— Зараз господарські суди за відповідними позовами згаданої групи власників фармпатентів на підставі цього закону встановлюють, що відповідні патентні права, які мали б остаточно закінчитись, вважаються чинними на строк дії воєнного стану в Україні (тобто фактично дія таких патентів продовжується на невизначений строк). Але ж справа у тому, що патент – це документ, який засвідчує надану законом монополію певному суб'єкту господарювання на виготовлення, використання, продаж, імпорт чи будь-яке інше введення в комерційний обіг певних товарів, у цьому випадку – лікарських засобів.
Це є надзвичайно небезпечним, бо фактично під часи війни, коли усім українцям скрутно, держава запозичує гроші, зокрема, для фінансування бюджетників та соціальних виплат, залучає будь-яку сторонню допомогу, люди втрачають роботу, бізнеси зменшуються або банкрутіють, завдяки прийнятому закону абсолютно без будь-яких обґрунтувань, всупереч національному та міжнародному законодавству, у т.ч. і законодавству ЄС, безстроково продовжується монополія на певні категорії ліків. Це означає, що певні ліки за умов відсутності конкуренції штучно зберігають високу, і я впевнений, неринкову ціну.
Якби патентні права завершились у визначені законодавством строки, на ринок би вже давно вийшли конкуренти оригінального виробника ліків, це б суттєво знизило ціну і збільшило пропозицію на ринку. Значно більша кількість виробників і продавців змогла б продавати лікарські засоби щодо терапії певних хвороб.
Ба більше, кожного місяця, кварталу, року все більша кількість патентних монополій має остаточно завершитись, проте на підставі неякісно виписаного закону усі вони можуть безстроково продовжити свою дію, таким чином перетворюючи Україну в єдину у світі країну, в якій невідомо коли завершується строк дії патентів і яка надає право так необґрунтовано довго отримувати патентовласникам підвищений дохід за рахунок власних громадян. Все це здається абсурдом під час війни.
— Чи означає це, що таке продовження не тільки не дає можливості конкурентам вийти на ринок, а й не дає можливості українському виробнику розпочати виробництво цих ліків в Україні?
— Саме так і є. Українські виробники такі самі потенційні конкуренти, як і іноземні. Вони також можуть вийти на ринок, виробляти і продавати ті ліки, які конкурують з ліками монопольного виробника-патентовласника.
— Чи є якісь приклади того, що цей закон перешкодив запуску українського виробництва?
— Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день вже близько півтора десятка відповідних спорів проти конкурентів патентовласника перебуває в українських судах. Саме так "класично" реалізується патентна монополія – шляхом недопуску конкурентів на ринок за допомогою судів. Якщо б відповідні патенти завершили свою дію, як і мало бути згідно із законодавством, то такі спори взагалі б не виникли або, якщо б вони були розпочаті до початку повномасштабної війни, були б закриті у звʼязку із завершенням дії відповідних патентів (таких спорів, які б мали бути закритими одразу після початку війни, за моїми підрахунками, більше 10; інші ж – не мали бути взагалі розпочаті). Часом складається враження, що закон був прийнятий лише для того, щоб усі ці судові справи, розпочаті фактично однією компанією, не завершились нічим. Остаточних судових рішень ще не прийнято, але наразі українські виробники мають відбиватись від нападок патентовласників, патенти яких "штучним" чином були продовжені на час дії воєнного стану в Україні. Втім проблема не лише у результатах судових процесів, а у самому факті звернення до суду, адже багато бізнесів, отримуючи позов чи судове провадження, вирішують добровільно зупинити виробництво або продаж відповідних ліків до того моменту, коли стане зрозумілою ситуація щодо завершення строку дії відповідного патенту.
Тобто багато хто не хоче судитись взагалі, і тому вже сам факт подання позову є перешкодою виходу таких компаній на ринок. Разом із тим, деякі іноземні та українські компанії наразі безуспішно судяться у декількох судових інстанціях проти патентовласників, які мають перевагу на підставі цього закону. Більше того, іноземні виробники відмовляються від власних вже зареєстрованих в Україні лікарських засобів і не планують виводити їх на ринок через цей закон.
Ще однією проблемою є те, що цей закон не встановлює жодного конкретного строку, бо він прив'язаний до дії воєнного стану в Україні. Скільки буде діяти воєнний стан невідомо, але бізнесу завжди важливо мати точки для планування. Тож мало того, що права, які мали б остаточно завершитись, і пов’язані з цими правами монополії, які мали б припинитись, є досі чинними, то ще й невідомо, коли це закінчиться.
Але при цьому люди під час війни не перестали хворіти, лікуватись та, відповідно, купувати ліки. Тому ті, хто мали позбутись своєї монополії продовжують успішно монетизувати свої права, які давно вже мали б закінчитись, продають ліки, отримують прибутки. Тобто на них війна жодним чином не вплинула, окрім того, що завдяки прийнятому закону група компаній отримала неринкові інструменти для підвищення доходу.
— Чи можна виправити цю ситуацію? Чи є якийсь механізм?
— Так, експерти вже знайшли відповідний механізм. Закон, який був прийнятий, буквально декількома словами може бути відкоригований таким чином, щоб він зберіг його дійсну мету і відповідав тим завданням, які були поставлені перед ним його авторами у пояснювальній записці до законопроєкту. Треба лише в одному положенні закону конкретизувати, що він не поширює свою дію на ті права, строк чинності яких згідно із законодавством України завершився остаточно (без можливості поновлення, продовження, підтримання тощо). Ці правки, про які я зараз кажу, є дуже конкретними, дуже простими, дуже короткими; вони можуть бути прийняті так само швидко, як і був прийнятий сам цей закон – за декілька днів. Так само швидко вони можуть бути підписані президентом якщо, звичайно, ті люди, які просували цей закон, не зацікавлені в іншому. Важливо, щоб законодавець мав саме ті реальні наміри, які були задекларовані. Звісно, знайдуться особи, які різноманітними способами захочуть максимально, в ідеалі – до завершення воєнного стану, затягнути процес внесення таких простих правок до закону. Бо у цьому питанні можуть бути різні інтереси: у держави Україна та пацієнтів – свій, а у деяких патентовласників – свій власний інтерес.
— Хто може виступити суб'єктом законодавчої ініціативи?
— Суб'єктом законодавчої ініціативи у даному випадку може виступити, наприклад, Кабмін, у структурі якого є Міністерство економіки і його департамент інтелектуальної власності. Співробітники цього департаменту слідкують за цією ситуацією і мають добре розуміти, що таким чином сформульований закон шкодить державним інтересам. Але наразі відповідної законодавчої ініціативи, яка мала б усунити зазначені недоліки, немає. На сайті Укрпатенту є відповідний законопроєкт, розроблений нібито на усунення цього недоліку, але він торкається значно ширшого кола питань і з огляду на це може обговорюватися і прийматися роками. Але наразі важливі саме швидкі зміни. Ситуація, яка склалась у сфері інтелектуальної власності, не відповідає ані законам України, ані європейському законодавству, ані міжнародним угодам України у сфері патентування і захисту прав інтелектуальної власності. Виглядає так, що ми після початку війни вирішили погіршити своє становище і ускладнити собі життя шляхом прийняття такого неякісного закону. Не виключаю, що така ситуація могла бути створена умисно. Наразі ж про жодну конкретну ініціативу по усуненню цього недоліку, через який Україна і українці втрачають мільйони гривень, чи то Міністерства економіки, чи то УКРНОІВІ, створеного на заміну Укрпатенту, чи то Кабміну, який є формальним суб'єктом законодавчої ініціативи, мені не відомо. Так само внести відповідний законопроєкт можуть і народні депутати. Я сподіваюсь, що український бізнес і професійна спільнота у сфері інтелектуальної власності, а також громадські організації, скажуть своє слово і зможуть найближчим часом привернути увагу до цього питання.
