Новий занепад Заходу? Колись злагоджена робота інститутів геть розладналася

10


Ніл Ферґюсон

Назву книжки Ніла Ферґюсона "Глобальний занепад. Як помирають інститути та економіки", що вийшла друком іще 2012 року, а нещодавно з’явилася й українською, можна перекласти значно радикальніше: "Велике виродження. Як розкладаються інститути та помирають економіки"

Про це для "Тижня" пише Тарас Лютий, повідомляє UAINFO.org.

Такий вислід є реакцією на економічну кризу 2008 року, яка тоді неабияк струсонула людство. Тому Ферґюсон запитує: наскільки західний світ готовий до таких потрясінь? Якщо впродовж тривалого часу Захід почувався досить упевнено, то в останні роки він поволі втрачає провідні позиції. Таку думку Ферґюсон і виносить на обговорення.

Варто сказати, що у світовій історії віддавна вкорінювалися тренди, у яких ішлося про золотий вік омріяної давнини та її поступовий занепад. Але якщо говорити про сучасне занепадництво, то воно дається взнаки заледве не з ХІХ століття. Важливою точкою є позиція Геґеля, бо у своїй філософській системі він запровадив історичний підхід у визначенні ключових етапів становлення людства, втілених у перетвореннях світового Духа. Коли Дух досягає абсолютного знання, йому більше нікуди змінюватися, а отже історія має припинитися. Щоправда, ідеться не про тотальний апокаліпсис, а життя людства відповідно до вищої фази самоусвідомлення. Утім думка про відсутність суттєвих змін залишає осад безвиході, а на додачу набуває ознак утопії.

Читайте також: Що далі: рухаємося по дуже тоненькій кризі, під якою океан холодної води

Недарма Ніцше виявився значно радикальнішим діагностом доби, коли проголосив тезу про панування нігілістичних тенденцій, у полоні яких перебуває західний світ. Ба більше, він підсилив свою думку формулою "Бог помер", показуючи, що більше неможливо вдавати, ніби людство безжурно рухається до світлого майбуття. Ніцше провіщає: щонайменше два століття доведеться перебувати в карантині нігілізму. І все залежить від того, чи навчиться людина "щепитися" від занепадницьких форм, як-от вічні істини, рабська мораль, ідеалістична філософія тощо. Коли після Першої світової війни, яка оприявнила неабияке розкладання цивілізаційних устоїв Заходу, з’явилася книжка Освальда Шпенґлера "Присмерк західного світу", стало зрозуміло: відчуття трагічного фіналізму залишається стійким. А попереду була ще Друга світова війна, ескалація ядерного озброєння, протистояння ідеологій тощо.

Але повернімося до, сказати б, недавньої сучасності. Згадуючи датовану 1989 роком тезу Френсіса Фукуями про "кінець історії", який треба розуміти як неминуче настання тріумфу лібералізму після поразки лівої ідеології та розпаду СРСР, Ферґюсон розпочинає свій аналіз із опису невдач західної демократії та піднесення "державного капіталізму", зокрема в комуністичному Китаї. А відтак стверджує: чи не найголовнішою причиною того кепського стану, у якому опинився західний світ, стала тяглість боргів, що їх накопичували попередні покоління. Автор відштовхується від ідеї Адама Сміта, що причиною застійних явищ є невдалі закони й інститути. Свої нинішні втілення вони знайшли в чотирьох звироднілих компонентах цивілізації, які Ферґюсон називає "чорними скринями". Це демократія, капіталізм, верховенство права і громадянське суспільство. Дослідник приймає як модель запропоноване Бернардом де Мандевілем порівняння соціуму із бджолиним вуликом і доходить висновку, що в кожній частині соціальної матриці успіх незахідних країн полягав у тому, щоб запозичати передовсім революційні здобутки Заходу, а не інституційний устрій.

Читайте також: Час згадати філософа, який звів нове підґрунтя для розуміння демократїї

Натомість провідні західні країни розхитували засади партнерства поколінь, перекладаючи на нащадків ліквідацію власної заборгованості. Видається, що принципи конкуренції врешті-решт цілковито витіснили внутрішню солідарність. Тож і виходить, що жадібність у ненастанному примноженні статків не дає змоги бачити жодних перспектив і призводить до поступової крихкості системи. Замість декларованої рівності в демократіях панує диктат супереліт, економікою заправляють мегакорпорації, верховенство права перетворилося на зверхність юристів, а громадянському суспільству не дають розвиватися постійні втручання з боку держави. Отже, колись злагоджена робота інститутів тепер геть розладналася. На думку Ферґюсона, у глобалізованому мережевому світі з посиленням урбаністичних процесів і послабленням міжнародного порядку й надалі зростатиме загроза пандемій, примножуватимуться соціальні вибухи й корупційні режими. Проте нагальна проблема полягає у відсутності великих проєктів, які були б спрямовані на майбутнє, зважаючи на його єдність із минулим.

Але навіщо нам ця книжка? Невже доведеться відмовитися від того типу розвитку, який віками формувався на Заході? Може, слід повернути назад, до системи, від якої колись відмовилися? Та прагнення публічно обговорювати проблеми, що виникли в основі функціонування інститутів, на яких віддавна стоїть західний світ, якраз і свідчить про відкритість, а не приховування негараздів. У світі тоталітарних імперій про дискусію щодо таких речей годі й мріяти. Тому ми мусимо не сліпо переймати західні інститути, ніби панацею, а самі брати участь у перетворенні й реформуванні того, чого всякчас прагнемо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube