Музей безумовної капітуляції: яким стає життя після поразки

10

Протягом кількох десятиліть у Берліні існував "Музей безумовної капітуляції нацистської Німеччини". Цей музей заснувала й утримувала совєтська влада із пропагандистською метою. Коли спочатку впав Берлінський миру, а за нею й Совєтський Союз, музей безумовної капітуляції зачинили. Та Дубравка Уґрешич, молода емігрантка з колишньої Юґославії, ще встигла відвідати його на початку 1990-х, коли її батьківщину роздирала війна

Про це у своєму блозі на "Дні" пише Андрій Любка, повідомляє UAINFO.org.

Через кілька років вона написала однойменний роман, у якому лірична героїня потрапляє в цей музей, назва якого стає метафорою її життєвої поразки. Адже й справді для багатьох людей із колишньої соціалістичної Югославії, та й загалом із комуністичного світу, власне життя, чітко розділене цезурою падіння комуністичного режиму, стало таким собі музеєм безумовної капітуляції.

Читайте також: Югославські сценарії для України

Але хай вам не здається, буцімто цей роман сумний чи депресивний. Уґрешич – блискуча інтелектуалка, професорка літератури, і свій роман вона написала як гру. Гру з жанрами й читацькими очікуваннями, коли любовний мелодраматичний романс про випадкову закоханість у Лісабоні деконструюється в порнографічну історію сексуального визволення жінки, а вже ця історія переростає в алюзію на Ремарка й "утрачене покоління" (хай читач сам вирішує, чи є тут паралель із розпадом Югославії та війною на Балканах, яка в 90-х роках минулого століття створила ще одне "втрачене покоління", і чи можна до нього зарахувати саму пані Уґрешич).

У цьому романі не бракує широкого світу – є тут й Америка, і Берлін, і Москва, і вже згаданий Лісабон, але вся ця подорож чужими столицями й континентами є тільки претекстом для мандрівки всередину себе, у свої спогади, до власної батьківщини. На перший погляд, це роман-колаж, що складається з різних – стилістично й сюжетно – розділів, які, втім, чудово тримаються купи.

Розпався не тільки старий світ ліричної героїні, не лише її країна, а й вона сама розсипалася на друзки, які тепер має позбирати. І хоч дзеркало можна склеїти і знову повісити на стіну, та з цієї миті віддзеркалення назавжди залишиться потрісканим. Бо колаж із власних спогадів, щасливого й болючого досвіду – це ти, але трапляються хвилі, коли дуже не хочеться себе впізнавати.

Читайте також: Книжка не так про політику, як про звичайне щоденне життя

Дубравка Уґрешич – найвідоміша письменниця з теренів колишньої Югославії, авторка чудових романів і блискучих есеїв, людина із твердою гуманістичною та політичною (або антиполітичною) позицією, феміністка, інтелектуалка, емігрантка (біженка?), громадянка світу, яку неодноразово називали посеред можливих здобувачів Нобелівської премії з літератури, викладачка європейських і американських університетів, хорватка, але водночас і югославка, заґребка, але давно мешкагка Амстердаму. Її читають двома десятками мов, але в цьому списку довго бракувало української; саме через це я й вирішив перекласти цю книжку.

Безумовно, люди, що стежать за європейським літературним та інтелектуальним життям, уже давно знайомі з її прізвищем; можливо, дехто також мав нагоду прочитати її книги в російському перекладі. Але "Музей безумовної капітуляції" – це перший переклад книги пані Уґрешич українською мовою. Це роман такої естетичної й інтелектуальної сили, що я впевнений – будуть і наступні переклади. Адже це дуже вишукана книжка, вона точно припаде до смаку гурманам літератури.

Я не перебільшу, якщо скажу, що робота над цією книжкою була для мене особливою. Передусім через те, що вперше мені довелося перекладати настільки пронизливий жіночий голос, адже героїня книжки – не просто втікачка з колишньої Югославії, а насамперед жінка й донька. Думаю, кожен, хто читатиме цю книжку, захоче подзвонити своїй мамі. Це частка магії письма Уґрешич – воно не тільки інтелектуальне, а й спонукальне: аналізувати, думати, згадувати, шукати, діяти, рухатися вперед.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube