Диктатура почуттів: чим усім нам загрожує доба емоцій

12

Якщо погодитися з тим, що в добу раціоналізму ми вирвались із зацикленого на вірі Середньовіччя, то доведеться також погодитися, що й ця доба добігає кінця, пише для "Тижня" Максим Віхров

Схоже, за нею настає доба емоцій. Звісно, не все так прямолінійно. Середньовіччя не було вороже розумові: достатньо того, що університет як форма освітнього закладу постав приблизно між XI і XIII століттями. Звісно, була інквізиція та ще багато чого. Але свої тіні мало і Просвітництво: ідейні початки тоталітаризмів ХХ століття заклав не Тома Аквінський, а Жан-Жак Руссо. А те, що французькі революціонери намагалися встановити світський культ Розуму, не заважало їм вантажити нелояльних співвітчизників у баржі, а потім топити їх живцем у Луарі.

Прийдешня епоха буде не менш суперечливою. Сьогодні від розуму ніхто публічно не відрікається, але дедалі частіше головним критерієм істини стають не догми, не ідеї, навіть не цінності, а саме колективні почуття. І вони, виявляється, мають аж ніяк не менший репресивний потенціал.

Читайте також: Рабство емоцій замість рабства розуму

Ось нещодавно західний світ сколихнула новина. Півтори сотні таких впливових інтелектуалів, як Енн Епплбом, Френсіс Фукуяма, Стівен Пінкер і Салман Рушді, підписали відкритого листа на захист свободи слова. "Як письменники ми потребуємо культури, що залишає нам простір для експериментів, ризику й навіть помилок. Нам треба зберегти можливість незгоди без жахливих кар’єрних наслідків", – побивалися підписанти, нарікаючи на "задушливу атмосферу" нетерпимості.

Здавалося б, такі епістоли мають з’являтися там, де свободу слова серйозно обме­жують – зазвичай в ім’я політичних чи релігійних догм. Але цього разу йшлося не про комуністичний Китай чи теократичну Саудівську Аравію, а про цілком демократичний Захід.

Усе почалося з того, що письменниця Джоан Ролінґ написала твіт, який зачепив одну з меншин. Як наслідок, у соціальних медіа письменниці дали такого прочухана, що Деніел Редкліф та Емма Вотсон – зірки кіношної "поттеріани" – поспішили публічно відмежуватися від Ролінґ. Воно й не дивно: обурення громадськості може мати катастрофічні наслідки для кар’єри.

Приміром, місяць тому актора Гартлі Сойєра звільнили із серіалу за твіти, які він опублікував у 2011-му та 2014 роках (!). Але й то далеко не прецедент. Прецедентом є радше те, що Ролінґ не стала каятись, а наважилася дати відсіч. Враховуючи свої мільярдні статки та глобальну медійну вагу, письменниця має непогані шанси відбитися. Та й цитований вище лист був де-факто написаний на захист Ролінґ.

"Спосіб перемогти погані ідеї – це викривати, аргументувати та переконувати, але не намагатися змушувати мовчати", – ідеться у згаданому листі. Однак такі засоби – знаряддя доби розуму, коли хибну думку ще треба було спростувати. Але як спростувати чиюсь образу? Як наслідок, щоб позбавити певну ідею (твір, звичай – та що завгодно) права на існування, достатньо лише голосно показати ображені почуття.

Читайте також: У нинішньому світі навпаки четверта влада стає четвертою формою тиранії

Свого часу це взяли на озброєння в Росії, впровадивши кримінальну відповідальність за "образу релігійних почуттів". Не слід пояснювати, наскільки зручним є такий репресивний інструмент. Що ж до Заходу, там "замовником" репресій виступає не держава, а різноманітні спільноти, здатні здійняти достатньо сильну інформаційну хвилю. Лінчування в медіа може зламати людину вже саме по собі. Але розірвати з нею відносини нерідко поспішають також роботодавці, бізнесові партнери, спільноти, і внаслідок цього жертва може зазнати життєвої катастрофи.

Який стосунок всі ці євроатлантичні перипетії мають до України? Здавалося б, жодного. У нас начебто, навпаки, бракує чутливості: українські посадовці можуть верзти будь-яку дурню, ставати фігурантами будь-яких скандалів, але їм все як із гуски вода. Однак насправді на надмірну емоційність страждаємо й ми. Якщо в США відбувається ерозія перезрілої демократії, то українська демократія потерпає від проблем дозрівання. Хоча сьогодні це може лунати як консервативна ортодоксія, дорослий відрізняється від дитини тим, що здатен контролювати власні емоції та потрібної миті покладатися на міркування, а не на почуття.

Якщо деінде громадяни заради своїх емоцій руйнують власні свободи та влаштовують собі "адушливу атмосферу", то левова частка українців не вимагає від політиків нічого, крім емоційного резонансу. Якщо одні вже не хочуть змагатися із чужими ідеями, оцінюючи їх тільки крізь призму власної чуттєвості, то інші поки що не здогадуються, наскільки ідеї важливі. І те, й інше – інфантилізм, який підриває основи демократії, бо демократія – це суспільний устрій для відповідальних громадян, а не для екзальтованого натовпу. До речі, так само й релігія, послідовники якої відкинули догми та віддалися власним почуттям, вироджується в щось жалюгідне, а потім зникає зовсім.

Про природу новітнього інфантилізму можна довго дискутувати, але його вплив на суспільство лише руйнівний. І річ навіть не в маніпуляціях та загрозі популізму. Спільноти, чиє життя визначають емоції, втрачають здатність знаходити вирішення складних проблем. Бо інтелектуальний наратив деградує до балачок про несуттєве, а політика зводиться до змагання за чуттєву сатисфакцію. На цьому можна поставити крапку, але я чомусь далекий від песимізму. Просто тому, що в попередні епохи наша цивілізація безліч разів лягала на суїцидальний курс, але щоразу їй удавалося уникнути катастрофи. Що ж стосується України, то ми – нація, яка існує всупереч обставинам – навіть тим, що їх ми створюємо самі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube