Чи вірять росіяни у власну брехню?

6

Спробую пояснити, чому версія про те, що вище політичне керівництво Росії вірить у створені ними ж фейки, є цілком ймовірною

Нещодавно, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба розповів цікаву історію про зустріч з главою МЗС РФ Сергієм Лавровим, яка мала місце 10 березня цього року в Туреччині. Це була розмова у вузькому колі, без преси. Кулеба запропонував своєму візаві забути все те, що вони говорили один про одного досі й, натомість, відверто поговорити про те, що ж вони насправді від нас хочуть. У відповідь Лавров почав нести всі ті нісенітниці про демілітаризацію, денацифікацію, утиски російськомовних, які регулярно озвучує кремлівська пропаганда. Глава МЗС України залишив цю зустріч зі 100-відсотковим переконанням, що Лавров таки справді вірить у все те, що каже, пише професор, доктор філософських наук Віталій Надурак для НВ, інформує UAINFO.org.

Погодьтесь, це не може не дивувати. Можна зрозуміти, чому у фейки вірить звичайний громадянин РФ, але як у них може вірити особа, яка причетна до їхнього створення? Можливо, Кулеба помилився у своїй оцінці, і Лавров лишень майстерно вдає, що вірить у ці нісенітниці? Звичайно, непевне цього знати ми не можемо, але в даній статті я спробую пояснити, чому версія про те, що вище політичне керівництво Росії вірить у створені ними ж фейки, є цілком ймовірною.

Читате також: Втомилися від пропаганди? Росіяни масово перестають дивитися державні телеканали – дослідження

Однією з важливих потреб здорової людини є бажання почувати себе моральною особою. Гадаю, що багато хто з вас читаючи ці рядки почне активно мені заперечувати, наводячи приклади численних подій світової історії, учасники яких чинили звірства і, на перший погляд, зовсім не турбувалися про власну моральну самооцінку. Насправді, ця оцінка їх турбувала. Більше того, скажу вам, що подібні індивіди вважали себе цілком порядними людьми (якщо не вірите — ознайомтесь зі свідченнями нацистських злочинців). Такий дивний поворот можливий завдяки феномену, який відомий під назвою моральна раціоналізація — мисленнєвий процес, з допомогою якого люди переконують себе в тому, що їхні аморальні вчинки насправді не порушують ніяких моральних норм. Іншими словами ми можемо підсвідомо інтерпретувати свій аморальний вчинок так, щоб він видавався нам та іншими людям цілком прийнятним з точку зору моралі. Наприклад, нацистські злочинці, виправдовуючись перед судом твердили, що вони були законослухняними громадянами, тому знищуючи євреїв, насправді, нічого не порушували, оскільки закон зобов’язував їх це робити. Якщо розглянути більш буденні приклади, то можна пригадати випадки, коли ми свої морально сумнівні дії пояснювали тим, що всі так роблять (або ж інші роблять ще гірше), або ж, що жертва нашого вчинку сама у всьому винна і т.п.

Так-от, ми помиляємось, коли думаємо, що російська пропаганда спрямована виключно на «зовнішню аудиторію» (рядові росіяни, мешканці інших країн). Насправді, всі ті розповіді про нацистів, утиски російськомовних і загрозу від НАТО потрібні також самим творцям цих фейків та їхнім найвищим покровителям. Вони дають їм змогу виправдати свої злочинні дії у власних очах, адже мало кому подобається почувати себе негідником. Наприклад, одним з відомих методів моральної раціоналізації є виключення жертв агресії з кола тих, на кого поширюються моральні норми. Так-от, називаючи нас нацистами, вони тим самим створюють для себе виправдання нашого знищення — нацисти ж злочинці, які не вартують нормального людського ставлення. Ще одним відомим прийомом є заміна назви морально сумнівних дій на більш нейтральну. Пригадуєте як нацисти називали геноцид євреїв «остаточним вирішенням єврейського питання»? Аналогічно й росіяни називають свою агресією не війною (починати війну та ще й проти братського народу, якось зовсім не благородно), а «спеціальною військовою операцією». Останній термін звучить зовсім по-іншому — наштовхує на думку про акуратні обмежені дії з вилучення якогось стороннього тіла, подібно до того, як спецпідрозділ поліції з ювелірною точністю нейтралізує терористів, звільняючи нещасних заручників. Все жорстко, проте акуратно й результативно. Ніхто з невинних не постраждав.

Звичайно, творчість російської пропаганди стає в нагоді й рядовим росіянам, які є безпосередніми виконавцями військової агресії. Міфи про захист російськомовного населення й народу Донбасу допомагають їм виправдовувати власні дії та дають відповідь на питання, який сенс у всьому тому, що вони роблять. Розстрілявши сім'ю та вкравши їхній унітаз ти стаєш одним з найбільш мерзенних негідників, яких тільки можна уявити. Назвавши ж цю сім'ю нацистами, а унітаз — трофеєм, ти суттєво змінюєш власну самооцінку — тепер ти благородний воїн який звільняє світ від зла, а трофеї є заслуженою нагородою за цю нелегку роботу. Що ж стосується цивільних жертв — то їм завжди можна приписати роль посібників нацистів. Зрештою, навіть війна за праве діло має побічні наслідки у вигляді жертв серед цивільних. Хтось мусить робити цю брудну роботу заради світлого майбутнього народів Росії, Сирії, Північної Кореї та інших країн «вільного» світу.

Читайте також: Чому росіяни вірять у всяку дурню?

До речі, коли я думаю про те, як кремлівська брехня допомагає рядовим росіянам морально раціоналізувати власні злочинні дії, то мені не дає спокою одне питання. А що трапиться у випадку, коли вони раптом усвідомлять, що всі історії російської пропаганди були тільки химерною завісою, яку з подачі влади вони використовували для того, щоб закривати очі на неприємну реальність, в якій їм відведена роль співучасників найбільшого злочину ХХІ століття? Іншими словами, що трапиться, коли вся ця маса людей раптом усвідомить, що вони є банальними злочинцями? Звичайно, цілком ймовірно, що вони й надалі раціоналізуватимуть власні дії, виправдовуючись тим, що тільки виконували накази, були введені в оману підступною владою і т.д. Хоча й, з іншого боку, можливо, що все це викличе у них фрустрацію, яка у свою чергу виллється у агресію щодо тих, хто стояв за цими фейками та штовхав їх на злочин. Остання ж може стати імпульсом для того нещадного російського бунту, свідками якого нам би так хотілось стати. От тільки як відкрити росіянам очі на правду? Зізнаюсь, що поки всі мої спроби знайти відповідь на дане питання не були успішними, тому залишу його відкритим.

Повертаючись до Лаврова зауважу, що, швидше за все, він, та інші російські високопосадовці частиною власного розуму усвідомлюють злочинний характер своїх дій. Але зізнатися собі у цьому означає покласти себе в один ряд з найбільшими негідниками і це лякає їх не менше, аніж масштаби їхніх зловживань. Тому й тримаються вони за всі ці вигадки російської пропаганди як за останню соломинку, яка втримує їхню моральну самооцінку від катастрофи. Проте варто пам’ятати історію — попри всі викрути моральної раціоналізації, які демонстрували нацистські злочинці, їм не вдалося переконати суд, і вони врешті понесли заслужене покарання. Іронія в тому, що переконати себе у моральності власних злочинних дій значно легше, аніж переконати сторонніх осіб, адже в останніх переважно відсутня мотивація закривати очі на ці злочини. Тому розповіді про нацистів та утиски російськомовних в очах цивілізованого світу є тим, чим вони є насправді — безглуздими історіями, якими злочинці, наче фіговим листком, намагаються приховати свою моральну наготу.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube